Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 р. ідея надання прямої військової підтримки Києва, включаючи летальну зброю, стала частиною публічних дебатів в ЄС.
Враховуючи наявний потенціал та структуру військово-промислового комплексу, подібну до американської програму військової підтримки України могли б запровадити такі європейські країни як Німеччина, Франція, Італія, Швеція. Особливо раціональною така форма підтримки виглядала би з боку всього Європейського союзу в якості окремої програми з відповідним джерелом фінансування, яка надасть Україні прямий доступ до оборонної промисловості ЄС.
Попри те, що на двосторонньому рівні надання такої допомоги вже відбувається, в ЄС залишаються старі розбіжності між Західною Європою, яка демонструє стриманість у реагуванні на російську загрозу, і державами Східної Європи, уряди яких сприймають військову допомогу Україні як інвестицію у власну безпеку.
В той час як суспільні очікування всередині ЄС щодо підтримки України зросли після виявлення масових воєнних злочинів, вчинених російськими збройними силами, такі значущі у галузі ВПК країни ЄС, як Франція, Італія та Іспанія, поки що надали Україні небагато підтримки в порівнянні з англосаксонськими державами та, навіть, Польщею[1].
З лютого минулого року Європейський Союз надає Україні летальну зброю через Європейський фонд миру (EPF). Відтоді було оголошено кілька пакетів військової допомоги Україні, завдяки чому загальна сума коштів, наданих нам через EPF як для летального, так і нелетального обладнання, досягла 4,6 мільярда євро.
Для забезпечення оперативності значна частина зброї, яку Європа наразі постачає Україні, походить із власних запасів країн, а не спеціально виготовлена. Так не може тривати довго.
Що може допомогти запустити інструмент дієвої підтримки України з боку свого найбільшого континентального союзника?
Вочевидь надати нового імпульсу зможе спеціальний законодавчий акт на рівні Європейського союзу, що виведе ініціативу про допомогу Україні та спільні оборонні закупівлі на новий рівень.
По перше, це надасть державам-членам ЄС фінансову підтримку для забезпечення надходження військового обладнання в Україну.
По друге, така програма запустить європейський військово-промисловий комплекс на довгострокову перспективу.
Враховуючи необхідність суттєвого збільшення витрат на власну оборону європейськими країнами, малоймовірно, що країни ЄС зможуть оперативно перерозподілити кошти, необхідні для підтримки масштабної програми з озброєння України.
Щоб пом’якшити це фінансове навантаження, Європейський Союз може надати фінансові ресурси для підтримки надходження допомоги Україні. Для цього він може погодитися позичити або перерозподілити десятки мільярдів євро, щоб стимулювати європейську оборонну промисловість виробляти сучасне обладнання для Україні. Це дасть ЄС необхідну фінансову гнучкість, щоб не лише підтримувати Україну, а й зміцнювати власну оборону.
ЄС міг би реалізувати цю програму в один з двох способів.
Перше рішення, що вже частково застосовується: ЄС може просто виділити додаткові суми на фінансування EPF. Ці гроші напряму виділяються державам-членам ЄС, надаючи їм ресурси для заміни обладнання, надісланого в Україну, подібно до того, як США використовують президентські повноваження на вилучення власних запасів збройних сил.
Якщо узагальнити, то країна-член ЄС надає Україні необхідне озброєння, а потім фактично надсилає Європейському Союзу рахунок на його заміну.
Ця модель, безперечно, вимагає кратного збільшення бюджету EPF. Станом на початок 2023 р., надана Україні допомога поглинула більшу частину бюджету фонду в 5,7 млрд. євро на 2021–2027 рр. В березні Рада ЄС узгодила збільшення фінансової стелі EPF до 7,9 млрд євро до 2027 р.
За нинішніх параметрів EPF може діяти лише в межах своїх повноважень – тобто надавати кошти. Фонд не має повноважень ані самостійно закуповувати озброєння та обладнання, ані організовувати їх доставку в Україну.
Після виділення коштів EPF, поставки повинні бути організовані окремими державами-членами. Натомість, в ЄС наразі немає структури, на яку можна було б спиратися для координації зусиль окремих держав-членів для задоволення поточних потреб України. Консультативна місія ЄС в Україні (EUAM) не має повноважень брати участь у реформуванні сектору військової безпеки, тому, незважаючи на присутність у Києві, місія не має ані спроможності, ані компетенцій, щоб впоратися з таким масштабним завданням. Що стосується новоствореної місії ЄС з підготовки українських військових (EUMAM), то вона концентрує зусилля на навчанні українських військових на території ЄС, а не на виробництві та постачанні необхідного озброєння.
Держави ЄС витрачають величезну кількість часу на обговорення поставок Україні замість того, щоб їх реалізувати. Якби ЄС виробив спільні позиції щодо питань матеріальної та логістичної підтримки, ці зусилля могли б рухатися набагато швидше.
Другий підхід до реалізації ініціативи військової підтримки України, передбачає надання ЄС ролі спільного замовника для використання виділених коштів.
Хоча в умовах європейських регуляцій та постійного пошуку компромісів між державами-членами цей механізм складніший, ніж просто збільшення EPF, це має більші стратегічні вигоди. ЄС міг би отримати ресурси для замовлення європейським компаніям великої кількості озброєння для заміни наявного, яке відправляється в Україну.
В установчих договорах ЄС існують обмеження використання бюджету ЄС на ведення військових операцій. Однак, за запропонованої моделі, ЄС не проводить військову або поліцейську операцію в Україні. Він купуватиме обладнання для своїх членів, які, в свою чергу, надаватимуть двосторонню оборонну допомогу Україні.
В якості «пілотного проєкту», в липні 2022 р. Єврокомісія запропонувала створення короткострокового інструменту для зміцнення європейського оборонного промислового потенціалу шляхом спільних закупівель державами-членами. Для реалізації проєкту було виділено 500 млн. євро з бюджету ЄС на 2022-2024 рр.
Запропонований інструмент має забезпечити більшу ефективність витрачання грошей, покращену взаємодію та легший доступ, зокрема для найбільш вразливих держав-членів ЄС, щоб отримати те, що їм потрібно, шляхом зменшення конкуренції між державами-членами. Новий формат також має адаптувати та збільшити промислові потужності країн ЄС для виробництва необхідної оборонної продукції.
На початку ц.р. стало відомо, що Єврокомісія запускає регламент Європейської оборонної інвестиційної програми (EDIP), який слугуватиме маяком для майбутніх проектів спільного розвитку та закупівель, що становлять спільний інтерес для безпеки держав-членів ЄС[2].
В якості першого подібного проєкту, 20 березня 2023 р. держави-члени ЄС погодились надати Україні один мільйон артилерійських боєприпасів протягом наступних 12 місяців.
Це рішення має втілюватись у трьох напрямках:
– з EPF буде виділений 1 млрд євро на компенсацію постачань держав-членів;
– ще 1 млрд євро буде скеровано на спільні закупівлі боєприпасів;
– держави ЄС робитимуть спільні замовлення для збільшення виробничих потужностей свого ВПК[3].
Натомість практична реалізація цієї ініціативи наштовхнулася на активні дебати між країнами ЄС щодо допуску до цих закупівель країн-виробників боєприпасів, що не є членами блоку. Як бачимо на цьому прикладі, розширення ресурсів і сфери застосування коштів спільного європейського фонду для допомоги Україні досі не має спільного бачення серед 27-ми країн-членів.
Висновки. Держави ЄС несуть величезні економічні витрати, обмежуючи економічну взаємодію з Росією. Тож, європейські країни мають розглядати війну в Україні як глобальний виклик власній безпеці, схожий за масштабами на світову фінансову кризу чи пандемію. Враховуючи, що фонд відновлення після пандемії ЄС акумулює близько 800 мільярдів євро у вигляді позик та грантів, то вся надана Україні військова допомога з боку ЄС наразі становить лише нікчемну частину цієї суми і не здатна якісно вплинути ані на практичні потреби України, ані на стан збройних сил держав-членів ЄС.
Програма спільних оборонних закупівель дозволить уникнути конкуренції між державами-членами ЄС щодо виробництва однакового обладнання і сприятиме економії коштів. Це посилить оперативну сумісність і дозволить європейській оборонній базі краще адаптувати свої виробничі потужності для виробництва необхідної продукції.
Що також важливо, військова допомога Україні повинна лежати не тільки на плечах Сполучених Штатів та Великої Британії. Це має бути спільний трансатлантичний внесок, особливо тому, що підтримка України є життєво важливою для європейської безпеки в довгостроковій перспективі.
[1] https://www.ifw-kiel.de/topics/war-against-ukraine/ukraine-support-tracker/?cookieLevel=not-set
[2] https://epthinktank.eu/2023/01/16/european-defence-industry-reinforcement-through-common-procurement-act-edirpa-eu-legislation-in-progress/
[3] https://euneighbourseast.eu/news/latest-news/eu-to-reimburse-member-states-e2-billion-for-ammunition-supplies-to-ukraine/