Підтримка крайньо правих партій та «авторитарних» лідерів Європи, які виступають проти ЄС та атлантичних зв’язків, давно стала частиною стратегії Кремля.
Якщо абстрагуватись від цього загального тренду і сфокусуватись на тому, в яких країнах цей вплив є вирішальним на прийняття рішень та поведінку країни на міжнародній арені, то до «сфери впливу» РФ на керівні еліти в європейських країнах в останні десятиріччя входили такі країни, як Угорщина, Сербія, Болгарія і Кіпр. На певний період до кола цих країн входила значно більша кількість центрально- та південно-європейських держав.
Повномасштабна і неприхована російська агресія в лютому ц.р. дещо звузила публічну активність кола «євросателітів» Москви.
Але цей інструмент сьогодні, як ніколи, потрібний Росії для руйнування єдності Заходу в підходах до санкцій, підтримці України або проведенні спільної оборонної політики.
Складнощі і «пробуксовка» з узгодженням військової допомоги Україні, впровадженням санкцій по відключенню банків агресора від SWIFT або відмови від російської нафти і «інвестицій» показують вразливість ключових західних інституцій від зловживання правилом консенсусу однією або кількома країнами, що діють «на замовлення» третьої сторони.
Угорщина та Кіпр традиційно грають роль «троянських коней» Москви в ЄС та діють на користь Кремля. Наразі, коли злочинний характер режиму Путіна зрозумілий всьому світу, агентура агресора прагне використати свій вплив у цих країнах для підриву зусиль західних союзників у протистоянні російській агресії. І робиться це, звісно, під прикриттям захисту національних інтересів Будапешта та Нікосії.
Угорський саботаж
Офіційний Будапешт за часів прем’єрства Віктора Орбана активно співпрацював з Росією в енергетиці, гальмував санкції ЄС щодо Росії за окупацію українського Криму та Донбасу, системно блокував зближення України з НАТО.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Угорщина дистанціювалася від решти країн ЄС щодо боротьби з агресором – угорський прем’єр не підтримав санкції ЄС проти російської нафти і газу. А в квітні, коли Кремль почав висувати Європі умову щодо оплати газу рублями, Угорщина однією з перших на це погодилась.
Також Будапешт заявив, що не підтримуватиме санкційні обмеження ЄС проти російських енергоносіїв, оскільки більшість газу і нафти до країни йде з РФ (наразі це близько 85% газу та понад 60% нафти).
Як бачимо Угорщина, враховуючи потенціал постачань нафти іншими шляхами, залежить не від російської нафти, а від політичних цін на неї в обмін на певні політичні «послуги».
Зрештою, Угорщина змогла добитися винятку для трубопровідної нафти з РФ у рішенні по санкціям, яке лідери ЄС узгодили 30 травня.
Втім, навіть після узгодження нафтового питання, Угорщина наполягала на виключенні з шостого пакету санкцій ЄС патріарха РПЦ Кирила, мотивуючи це порушенням «релігійної свободи угорців». Все це нагадує свідомий саботаж в інтересах Москви.
Подібні деструктивні дії угорського прем’єра вже змусили низку європейських країн нагадати Будапешту, що благополуччя його країни, все ж таки, залежить від функціонування ЄС. Крім того, для Єврокомісії подібні прецеденти поставили питання керованості союзу та його спроможності ухвалювати ефективні рішення.
Угорщина прем’єр-міністра Орбана, не без прямої заінтересованості РФ, протягом останніх років успішно чинить опір відносинам України з НАТО як в площині регулярної політичної взаємодії, так і в сфері військово-технічної допомоги.
Починаючи з кінця 2017 р. Угорщина блокує засідання Комісії Україна-НАТО, що є найвищим органом в плані двостороннього співробітництва, мотивуючи це «порушенням прав угорської меншини в Україні».
Будапешт критикує Київ через прийнятий у 2017 р. закон «Про освіту», який, зокрема, визначає, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах України є державна мова. Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою в окремих класах лише у дитячих садочках та початкових класах школи. На думку Угорщини, це обмежує близько 150 тисяч етнічних угорців, що мешкають в Україні, в праві на отримання освіти угорською мовою.
Наприкінці 2021 р. Угорщина заблокувала приєднання України до Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО. Повторну заявку України, що є актуальною з огляду на цьогорічні кібератаки РФ, згідно регламенту організації, зможуть розглянути лише у другому півріччі цього року.
Угорщина, до слова, стала чи не єдиною європейською країною, яка після лютого 2022 р. відмовилася надати зброю Україні для захисту від Росії та заборонила транзит будь якого західного озброєння через свою територію.
Оскільки Угорщина є одночасно членом як ЄС так і НАТО, то це робить її «зловживання принципом консенсусу» в цих організаціях особливо незамінним. Росія це системно використовує, щоб зробити дві потужні організації недієздатними у ключових рішеннях, коли вони стосуються безпосередньо Москви або її союзників.
Кіпрська дилема: гроші або солідарність
Політика Кіпру, з огляду на конфлікт з Туреччиною за невизнані території на півночі острову, історично спирається на підтримку Греції.
Саме невирішене питання про об’єднання острову, що триває з шістдесятих років минулого століття, завадило Нікосії стали членом НАТО через вето Туреччини. Натомість, саме вето Кіпру і Афін не дозволить Анкарі наблизитись до членства в ЄС до вирішення територіальних суперечок.
Такий «геополітичний шпагат» змусив уряд Кіпру здійснити активні кроки по залученню іноземних інвестицій в економіку. Як відомо, це призвело до багаторічного існування унікальних податкових умов для офшорів та інвестування в активи острову.
Втім, з 2021 р. Кіпр був змушений змінити ці правила в межах зобов’язань по гармонізації законодавства з нормами ЄС, які Нікосія і так трактувала доволі вільно й доволі довго. Відтепер бізнес, зареєстрований на острові, має вказати своїх реальних власників.
Останнім часом країна також ухвалила кілька важливих законів, зокрема, зупинивши видачу так званих «золотих віз». За ними, як повідомляли ЗМІ, громадянство за інвестиції отримували корупціонери, торговці зброєю та підставні особи, наближені до авторитарних режимів.
Попри це, за міжнародними оцінками, російські резиденти тримають на Кіпрі близько 170 млрд. доларів – суму, яка в кілька разів перевищує річний ВВП острівної держави. У результаті Кіпр став головною «офшорною базою» російських грошей за останні 20 років.
Варто нагадати, що багато резидентів острова з подвійним громадянством мають російське походження. Наявність у таких осіб громадянства ЄС ускладнює застосування щодо них всіх обмежень і заборон, пов’язаних із забезпеченням санкційної політики ЄС щодо Росії.
Позицію Кіпру вже вдало використовували у спробах відтермінувати рішення по санкціям ЄС щодо Білорусі у 2020 р., коли Нікосія наклала вето на відповідний проєкт документу.
Тоді Кіпр пояснював свою протидію санкціям проти Білорусі лише прагненням домогтися введення штрафних заходів ЄС проти Туреччини, яка веде розвідку газу в спірних водах в східній частині Середземного моря.
У перші дні після початку широкомасштабної війни проти України, президент та парламент острову недвозначно заявили, що вони підтримують Україну і засудили дії РФ. Було ухвалено відповідну резолюцію парламенту Кіпру.
Втім, коли справа дійшла до солідарності на рівні ЄС в протидії агресії Кремля, наприкінці лютого Кіпр заперечував проти санкцій ЄС по відключенню Росії від SWIFT. Зрештою ці заходи вдалося провести виключно щодо обмеженого кола російських банків.
В травні ЄС, внаслідок позиції Кіпру, був змушений виключити з шостого пакета санкцій проти Росії заборону громадянам РФ купувати нерухомість в країнах-членах ЄС.
В той же час, схвалена на рівні ЄС заборона на страхування перевезень російської нафти має набути чинності через шість місяців після ухвалення рішення. На відстрочці наполягали саме Греція і Кіпр.
Відмова підтримати заборону на купівлю росіянами нерухомості в ЄС, як уже часто бувало, аргументувалася захистом економічних інтересів Кіпру.
Немає сумнівів у тому, що позиція Кіпру при прийнятті шостого пакету санкцій визначилася виходячи з інтересів великого російського бізнесу, що тісно пов’язане з режимом Путіна.
Схоже, офіційна Нікосія до останнього не хоче втрачати роль «тихої гавані» для громадян РФ, які мають на меті використовувати юрисдикцію острову для уникнення від західних санкцій.
Місяць тому Кіпр, разом із Угорщиною та Італією, закликав Україну піти на мирні переговори з Росією, припинити вогонь, навіть якщо для цього Україні «доведеться поступитися своїми територіями». Цей заклик дивно співпав у часі із прийняттям закону про ленд-ліз для України в США та запуском програми військової допомоги нашій країні в форматі «Рамштайн».
За час свого членства в ЄС Кіпр неодноразово виступав проти позиції більшості країн-членів, обґрунтовуючи свої дії національними та економічними інтересами острова. Найчастіше ця позиція Кіпру підозріло збігалася з інтересами Москви.
Виникає закономірне питання про російський вплив на представників політичної еліти Кіпру, адже Кремлю, за сьогоднішніх умов, набагато простіше «взяти в оренду» кілька невеликих країн-членів та порушити єдність в ЄС, ніж протидіяти монолітному союзу з 27 країн.
Як ЄС і НАТО зберегти свою дієздатність?
Реагуючи на угорську опозицію зусиллям ЄС щодо протидії Росії, заступник голови Європарламенту Катаріна Барлі заявила на початку червня, що Угорщина повинна бути повністю позбавлена права голосу в ЄС при прийнятті рішень, оскільки ця країна «остаточно загралася і зловживає принципом одноголосності країн ЄС».
Коментуючи сам хід переговорів, міністр економіки Німеччини Роберт Габек сказав, що, попри досягнений компроміс щодо шостого санкційного пакету, він не задоволений ним – тому що Віктор Орбан до кінця «протискав свої інтереси, і від того, що країни довго не могли досягти згоди, постраждала європейська єдність і рішучість». Він також висловився за відмову від принципу одностайності для прийняття подібних рішень на рівні ЄС.
Лісабонський договір, що визначає базис функціонування ЄС з 1 грудня 2009 р., вимагає, щоб рішення з питань спільної зовнішньої політики і оборони приймалися всіма 27 державами-членами ЄС лише за умови одностайного схвалення.
Стаття 7 цього Договору про ЄС насправді передбачає застосування до країни-члена санкцій, включаючи позбавлення права голосу у Раді ЄС. Європейська Рада може проголосувати за припинення будь-яких прав на членство, таких як голосування та представництво.
Виявлення такого порушення вимагає одностайності (за винятком відповідної держави відносно якої постало питання), але санкції вимагають лише кваліфікованої більшості.
Природньо, практика застосування позбавлення країни права голосу у Раді ЄС не є поширеною.
За виключенням ситуацій обговорення можливості застосування статті 7 відносно Австрії, Франції, Румунії та Польщі, рішення щодо позбавлення країни права голосу у Раді ЄС жодного разу не ухвалювалось.
Найближче до цього сумного прецеденту наразі наблизив свою країну Віктор Орбан.
Ще 2018 р. Європарламент проголосував за застосування статті 7 щодо Угорщини, стверджуючи, що вона порушує основні цінності ЄС та принципи верховенства права, зокрема.
Слід зазначити, що протягом декількох років ЄС намагався вплинути на авторитарні тенденції в політиці уряду Орбана. Так, Угорщину неодноразово притягували до суду ЄС, проте керівна партія продовжила концентрувати владу у своїх руках.
В квітні цього року, невдовзі після останніх парламентських виборів в Угорщині, Європейська комісія повідомила що запускає процедуру, яка дозволить значно скоротити фінансування Угорщини з боку ЄС.
Це рішення прийнято Єврокомісією після вивчення відповіді Угорщини на запит, відправлений ще в листопаді 2021 р. Тоді Єврокомісія просила надати інформацію про побоювання щодо порушення принципу верховенства закону в Угорщині.
Як бачимо, зараз до цих порушень додається ще зловживання Будапештом правом вето в ЄС.
Більш фундаментальним кроком, що має вирішити проблему керованості Євросоюзом у проведенні спільної зовнішньої політики, має стати реформа органів ЄС та оптимізація їх повноважень при ухваленні рішень.
На початку травня 2022 р. прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі закликав ЄС відмовитися від принципу одноголосності щодо зовнішньополітичних рішень і підготуватися до змін договору про ЄС після вторгнення Росії в Україну. Адже наочною, після поведінки Угорщини та Кіпру, стала проблема паралічу ЄС в ухваленні санкцій.
Заклик Італії до відходу від «принципу одноголосності» в ЄС вже підтриманий Німеччиною. На початку червня міністр закордонних справ ФРН Анналена Бербок заявила, що серед необхідних опцій реформи ЄС перед його наступним розширенням є відмова від принципу одностайності у зовнішній політиці ЄС.
Втім, враховуючи практику еволюції Європейського союзу і необхідні процедури узгодження змін до його установчих документів, ця ініціатива не є питанням кількох місяців.
Що стосується Північноатлантичного альянсу, то консолідація позицій держав‒членів, розпочата за нової президентської адміністрації США, посилила позиції НАТО у стримуванні агресивних дій РФ.
В той же час, безпрецедентний масштаб і кількість гібридних загроз, суперечності національних інтересів членів Альянсу, що становить загрозу його єдності, формують потребу подальших реформ НАТО.
В цій частині принцип ухвалення рішень консенсусом за сучасних умов часто обмежує ефективність реакції Альянсу і стає радше його вадою, ніж перевагою.
Те, що ефективно працювало в умовах 12 країн-членів у 1949 р., зараз позбавляє організацію оперативності під час узгодження рішень між 30-ма країнами-членами. Блокуюча позиція одного із союзників ставить на паузу будь яке рішення Альянсу. Ця особливість євроатлантичної демократії не повинна використовуватись Росією у власних інтересах.
Як показує цьогорічна «епопея» із розглядом заявок на членство Швеції та Фінляндії, приєднання будь-якої нової держави до Альянсу перетворюється на відверті торги і шантаж тих країн, що намагаються використати своє членство в НАТО для впливу на країну-кандидата.
За існуючого механізму прийняття рішень складно уявити, що Альянс, який «паралізувало» питання членства Гельсінкі та Стокгольма, зможе швидко об’єднатися навколо надання Україні озброєння або перспективи членства після звершення війни з Росією.
Неприпустимим для безпеки Європи є подальше блокування Будапештом роботи Комісії Україна-НАТО або відтермінування повноцінної співпраці України із спеціалізованими агенціями Альянсу (від Центру з кібероборони до Агенції із закупівель).
Щоправда, існує чимало рішень, які є прерогативою окремих членів Альянсу. Ані Британія, ані США не потребують згоди Північноатлантичної Ради НАТО для надання Україні військової допомоги. Подібні рішення приймаються на національному рівні.
Але індивідуальний підхід у співпраці з Україною, на відміну від колективного, зменшує координуючу роль самого НАТО і несе ризик небезпечних маніпуляцій зовні через деструктивну позицію певної країни-члена, коли вже самому Альянсу доведеться приймати ефективні заходи по забезпеченню безпеки своїх членів.
Отже, чекаємо, що протягом найближчого часу як ЄС, так і НАТО зможуть зробити висновки і зменшити вплив «внутрішніх диверсантів» у власних рядах, що, зрештою, наблизить і нашу перемогу над Росією.
Джерело: https://24tv.ua/yak-rosiya-vikoristovuye-yevropeyskih-troyanskih-koney-viyni_n1998411
07.06.2022