З березня 2022 року 46 держав-учасниць ОБСЄ, включаючи Україну, активували Московський механізм ОБСЄ щодо вторгнення РФ в Україну.
«Московський механізм» – це формальна процедура, встановлена в рамках ОБСЄ, що дозволяє розгортання короткострокової міжнародної місії зі встановлення фактів для вирішення конкретної проблеми з правами людини в регіоні ОБСЄ. «Московським» цей механізм названий, тому що він був прийнятий під час зустрічі Наради з безпеки і співробітництва в Європі, що відбулася в 1991 р. в Москві.
Згідно з рішенням держав-учасниць ОБСЄ Московський механізм задіяний з метою «дослідження впливу на права людини і гуманітарних наслідків вторгнення Російської Федерації і війни, підтримуваних Білоруссю, на народ України, в межах міжнародного визнаних кордонів і територіальних вод України».
Зокрема перед групою міжнародних експертів були поставлені завдання щодо:
– встановлення фактів та обставин, пов’язаних з можливими порушеннями зобов’язань, взятих в рамках ОБСЄ, та порушень і зловживань міжнародного права з прав людини і міжнародного гуманітарного права;
– встановлення фактів і обставин щодо можливих військових злочинів і злочинів проти людяності, включаючи умисні і невибіркові напади проти цивільних осіб і цивільної інфраструктури, а також збір, консолідація і аналіз інформації з метою представлення її в рамках відповідних механізмів притягнення до відповідальності, а також національних, регіональних і міжнародних судах чи трибуналах, що мають чи матимуть у майбутньому юрисдикцію щодо цих питань .
Місія по Україні, створена згідно Московського механізму, розпочала роботу 15 березня 2022 р.
«Московський механізм» без Москви
13 квітня 2022 р. Місія експертів Московського механізму ОБСЄ (надалі – Місія), проведена професором Вольфгангом Бенедеком, професором Веронікою Білковою та професором Марко Сассолі, представила свої висновки Постійній раді ОБСЄ, зібрані у документі під назвою «Звіт про порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, Військові злочини та злочини проти людства, вчинені в Україні з 24 лютого 2022 року» .
Цей документ, що складається майже зі 100 сторінок, фіксує вагомі докази величезної кількості злочинів, скоєних Росією в Україні.
Звіт місії складався без забезпечення безпосереднього доступу експертів до зони ведення бойових дій та тимчасово окупованої території України. Місія не могла виїхати на українську територію, оскільки ОБСЄ порадила експертам не відвідувати Україну з міркувань безпеки.
Події, про які йдеться у Звіті, відбулися з 24 лютого по 1 квітня 2022 р. Отже, звіт не охоплює факти злочинів, що мали місце на тимчасово окупованих Росією територіях, оскільки докази були виявлені після офіційного завершення Звіту.
Показовим є той факт, що РФ відмовилася співпрацювати з Місією експертів ОБСЄ, вона повідомила Місію, що вважає Московський Механізм значною мірою застарілим і зайвим, і відмовилася призначити особу для зв’язку.
Місія визначила, що оскільки і Росія, і Україна є державами, бойові дії між ними регулюється міжнародним гуманітарним правом та віднесла його до категорії «міжнародних збройних конфліктів».
Натомість, держави-члени НАТО і Республіка Білорусь не визнані сторонами «міжнародного збройного конфлікту» Росії та України. Тим не менш, як Білорусь, так і держави-члени НАТО несуть підвищену відповідальність за «забезпечення поваги» міжнародного права сторонами, які вони підтримують.
Згідно висновків місії, держави НАТО не є сторонами лише на підставі того, що вони постачають зброю або передають загальну розвідувальну інформацію Україні.
Попри те, що Білорусь дозволяє використовувати свою територію для російського нападу на Україну, Місія вважає, що на момент 1 квітня вона «не є учасницею міжнародного збройного конфлікту, поки сама не вчиняє актів насильства чи інших дій, які були б прямою участю у бойових діях осіб, які репрезентують Білорусь».
Водночас українська сторона у своїх застереженнях до звіту в частині кваліфікації ролі Білорусі посилалась на статтю 3 резолюції Генеральної асамблеї ООН 3314 від 1974 р. «Про агресію» (надалі – резолюція 3314) . Серед таких дій в статті 3 резолюції є пункт f: «дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для вчинення акту агресії проти третьої держави».
Для нашої позиції в міжнародних судах також принципово важливо, що у звіті визнається факт окупації Російською Федерацією окремих районів Донецької та Луганської областей України починаючи з 2014 р. «Луганська та Донецька Республіки перебувають під повним контролем Росії, таким чином, остання несе відповідальність за їх поведінку».
У звіті наголошується, що Місія виявила чіткі закономірності порушень міжнародного гуманітарного права російськими збройними силами з багатьох питань і дійшла загального висновку, що РФ не вжила всіх можливих запобіжних заходів.
Місія визначила, що навіть якщо певними цілями гіпотетично були військові об’єкти та військові, дуже малоймовірно, щоб безперечне використання касетних боєприпасів, боєприпасів з великим радіусом вибуху, таких як авіаційні бомби або ракети, некеровані ракети, артилерія та міномети, реактивні системи залпового вогню і прості бомби, випущені з літаків, ймовірне використання запальної зброї, білого фосфору, термобаричних або вакуумних бомб у густонаселених районах – у кожному випадку було єдиним можливим вибором для військового командування, особливо враховуючи широкий спектр озброєння, яким володіє Росія.
Місія не змогла зробити загальний висновок, чи можна кваліфікувати напади на Україну з боку Росії за участі Білорусі самі по собі як широкомасштабний або систематичний напад на цивільне населення. Однак звіт зазначає, що деякі моделі насильницьких дій, які істотно порушують права людини, є злочинами проти людства.
Як і у випадку з військовими злочинами, Місія ОБСЄ не була в змозі визначити конкретних осіб, які могли б бути притягнені до відповідальності за такі злочини – як безпосередніх виконавців або за командуванням. Ця ідентифікація буде завданням інших міжнародних або національних органів, таких як національні суди чи Міжнародний кримінальний суд.
Як звіт місії ОБСЄ використати у міжнародних механізмах захисту інтересів України
Задокументована у звіті Місії ОБСЄ інформація, безперечно, буде використовуватися національними, регіональними або міжнародними інституціями, які мають або матимуть у майбутньому відповідну юрисдикцію щодо воєнних злочинів РФ та Білорусі і їх військово-політичного керівництва.
Цей документ має бути покладено в систему дій міжнародних та національних інститутів з протидії російській агресії.
Ключовим універсальним міжнародним документом, що регламентує які дії, незалежно від оголошення війни, кваліфікуються в міжнародному праві як агресія – є резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3314.
Військові дії збройних сил РФ вчинені, або допущені починаючи з 24 лютого з відома власного військово-політичного керівництва відповідно до міжнародного права, кваліфікуються як акт агресії проти суверенної держави.
Білорусь, в свою чергу, зіграла одну з ключових ролей у нападі Росії на Україну. Білоруська військова та цивільна інфраструктура фактично була передана в розпорядження Росії та використані останньою для нанесення ударів та прямого вторгнення на територію України.
Вказані дії, згідно норм міжнародного права, прирівнюється до залучення у військовий конфлікт на боці однієї зі сторін.
На виконання положень вищевказаної резолюції 3314, яка визначає агресію як використання збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави, Генеральна асамблея ООН 2 березня ухвалила резолюцію в якій засуджує вторгнення Росії в Україну і закликає Москву негайно вивести всі сили з України.
ООН вимагає від РФ не лише припинити вторгнення, але також повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів. Резолюція засуджує рішення Російської Федерації від 21 лютого щодо статусу окремих районів Донецької та Луганської областей України, яке порушує територіальну цілісність і суверенітет України та суперечить принципам Статуту ООН.
Прийнята 2 березня резолюція, серед іншого, засуджує залучення Білорусі до цього незаконного застосування сили проти України та закликає Білорусь дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань.
На доповнення, 24 березня Генеральна Асамблея ООН ухвалила додаткову резолюцію, яка вимагає від Росії негайного припинення війни проти України . Резолюція також закликає надати доступ до допомоги та захисту цивільного населення в Україні та критикує Росію за створення жахливої гуманітарної ситуації після місяця військового вторгнення.
На міжнародному рівні Рада з прав людини ООН на підставі своєї резолюції від 4 березня 2022 р. заснувала Незалежну міжнародну комісію з розслідування України для забезпечення відповідальності за порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, пов’язані з агресією Росії проти України. Її мандат включає розслідування та збір доказів, а також рекомендації щодо заходів відповідальності.
На сьогоднішній день в Україні також активно працює місія Управління Верховного комісара ООН з прав людини, що перевіряє заяви про порушення міжнародного права прав людини й міжнародного гуманітарного права.
На цьому етапі війни нашій державі важливо не лише закласти основи для індивідуальної відповідальності політичного керівництва Росії та Білорусі, а, зокрема, застосувати інструменти міжнародно-правової відповідальності цих держав за скоєні військові злочини з перспективою забезпечити відшкодування збитків (репарації).
На сьогодні Росія через санкції США, ЄС та їхніх союзників, які заблокували РФ доступ до частини золотовалютних резервів, не може скористатися майже половиною з них – близько 300 млрд. долл., що становить приблизно половину тих резервів, які були у агресора на початок війни.
Розраховувати на добровільну виплату агресором репарацій на користь України наразі не доводиться. Отже, найбільш дієвий правовий спосіб відшкодування збитків – позови держави Україна до Росії до компетентних міжнародних судів. Міжнародні судові інстанції мають розглянути судові позови України як проти Росії, так і проти Білорусі.
В цій частині, Україною наприкінці лютого було направлено позов проти Росії до Міжнародного суду ООН у Гаазі (надалі – Суд ООН), компетенцією якого є спори між державами.
16 березня Суд ООН виніс рішення про тимчасові заходи проти Росії відповідно до Конвенції 1948 р. про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі- Конвенція про геноцид).
Слід відзначити ступінь згоди між суддями при ухваленні рішення 6 березня. Лише російський та китайська судді з 15-ти призначених у справі проголосували проти застосування тимчасових заходів. Втім, Суд ООН чітко окреслив «вузькі» підстави своєї юрисдикції у справі, ініційованою Україною лише відповідно до Конвенції про геноцид.
Заходи, які суд постановив в наказі про недопущення загострення конфлікту від 16 березня, складаються з двох основних положень.
Перший захід наказує Росії «негайно зупинити військові операції розпочаті 24 лютого 2022 року».
Другий захід наказує Росії «забезпечити, щоб будь-які військові або нерегулярні збройні формування, які можуть керуватися або підтримуватися нею, а також будь-які організації та особи, які можуть підлягати її контролю або керівництву, не вживали заходів для підтримки військових дій, зазначених у попередньому пункті».
Таким чином, наказ поширюється на будь-які військові чи збройні підрозділи, які керуються чи підтримуються Росією, а також на будь-які організації та осіб, які підлягають її контролю чи керівництву.
Якщо використати це формулювання та довести, що військова та цивільна інфраструктура Білорусі де-факто була передана в управління Росії та використовувалась для підтримки ведення бойових дій в Україні, що спричинили злочини геноциду, Білорусь також можна визнавати винною стороною.
З іншого боку, тлумачення терміну «підтримка» несе ризик поширення на принципи «відповідальності держави» у міжнародному праві.
Враховуючи широкі дискусії, які тривали між союзниками України щодо того які види підтримки вони можуть надати Україні, не перетинаючи лінію «залучення» до військових дій, нам слід обережно вибудовувати стратегію юридичного переслідування агресора, щоб не нашкодити активній військово-технічній допомозі.
Враховуючи зазначене, рішення Суду ООН від 16 березня Україна має використати, щоб ускладнити безпосередню участь або спонсорування конфлікту Росією через своїх «проксі» (так звані «ЛДНР», невизнана Придністровська Молдавська Республіка, Білорусь) шляхом подачі нових позовів до країни-агресора та країни-пособника (Білорусі).
Оскільки Суд ООН вирішує питання відповідальності держав, а не індивідів, його наказ про тимчасові заходи не матиме вирішального практичного значення для поточних зусиль зі збору доказів для використання в майбутніх розслідуваннях воєнних злочинів.
Рада Безпеки ООН, через прогнозовану позицію РФ та КНР, на жаль, залишається недієздатною, коли мова йде про ухвалення резолюцій відповідно до Статуту ООН стосовно загроз міжнародному миру та безпеці.
На мою думку, маючи значну кількість встановлених фактів агресії завдяки звіту Місії ОБСЄ та рішенню суду ООН про тимчасові заходи від 16 березня, українській стороні варто ініціювати подачу окремого позову до Білорусі, обмеживши його двома конвенціями: про геноцид та про боротьбу з фінансуванням тероризму. Що важливо – обидві конвенції ратифіковані Білоруссю та Україною, і щодо них Суд ООН може ухвалювати рішення, не питаючи згоди відповідача.
Отримавши рішення суду на свою користь, Україна зможе ініціювати перед США внесення Білорусі до переліку держав-спонсорів тероризму, внаслідок чого мінський режим, всі державні компанії та більшість приватного бізнесу ризикують опинитися під режимом посилених міжнародних санкцій та торгівельних обмежень (від контролю експорту товарів подвійного призначення до заборони на зовнішню допомогу).
Неминучу «ланцюгову реакцію» союзників США на подібне рішення зайвий раз пояснювати не потрібно. До слова, є лише чотири країни, які США визнали державами-спонсорами тероризму: Північна Корея, Іран, Куба і Сирія.
Наступним інструментом притягнення до кримінальної відповідальності керівництва Росії та Білорусі є робота України з Міжнародним кримінальним судом в Гаазі (надалі – МКС).
Станом на квітень цього року, МКС на підставі направлень 43 держав-учасниць Римського статуту розпочато відповідне розслідування відносно агресії Росії . Воно також ґрунтується на попередньому розслідуванні, проведеному з огляду на дві декларації України від 2014 та 2015 рр., згідно з якими Україна визнала юрисдикцію суду щодо воєнних злочинів та злочинів проти людства, скоєних на її території.
Наприкінці лютого Литва першою звернулась до МКС з проханням розпочати розслідування можливих військових злочинів, скоєних Росією та Білоруссю в Україні.
На початку березня 2022 р. прокурором Міжнародного кримінального суду в Гаазі Карімом Ханом розпочато розслідування військових злочинів, скоєних в Україні під час російської агресії після 24 лютого . В квітні Карім Хан особисто здійснив візит до деокупованих територій України, переконавшись у скоєнні низці воєнних злочинів.
Важливим став початок діяльності в Україні слідчої групи МКС, яка разом із правоохоронними органами України, Польщі та Литви вже збирає докази та факти воєнних злочинів на території нашої держави.
Перешкодою для ефективного переслідування МКС винних в агресії в Україні є той факт, що громадяни держав, які не ратифікували Римський статут, тобто Росії та Білорусі, можуть бути притягнені до відповідальності лише у разі звернення, поданого до МКС Радою Безпеки ООН, постійним членом якої є Росія і Китай.
У зв’язку із цією колізією, наступною важливою лінією дій органів української юстиції стає співпраця з національними правоохоронними органами держав-союзників. Адже, відповідальних осіб за злочин агресії судити можуть як в МКС, так і в національних судах держав, які закріпили цей міжнародний злочин у своїх кримінальних кодексах.
В цьому напрямі вже є позитивні зрушення. Як зазначалось вище, Литва є лідером на юридичному фронті переслідування військових злочинців з Росії та Білорусі. За інформацією міністерства юстиції Литви, Генеральна прокуратура країни проводить оцінку фактів надання Білоруссю своєї території для планування та здійснення військових нападів проти України і актів агресії проти України, вчиненої главами держав РФ та Білорусі.
Крім цього, прокурора Німеччини почала розслідування скоєних в Україні воєнних злочинів. Аналогічні розслідування, за наявною на сьогодні інформацією, також розпочато прокуратурами Франції, Італії та Польщі.
В межах цих проваджень прокуратура іноземних держав за процесуального сприяння України досліджуватиме факти застосування російськими окупантами касетних бомб, здійснення ударів по житлових будинках та об’єктах цивільної інфраструктури, газопроводам, об’єктам енергетики та пунктам поховання радіоактивних відходів.
В продовження цих заходів, необхідно зробити акцент на співучасті Білорусі в наданні території для вторгнення окупаційних військ РФ, нанесенні ракетних та авіаційних ударів по цивільній інфраструктурі Україні з північного напрямку, що підтверджується численними супутниковими знімками Maxar, а також фото- та відеофіксацією.
Для забезпечення ефективного судового переслідування військових злочинців Україна також має змогу співпрацювати з державами-членами ЄС за допомогою європейського ордеру на арешт. Він вимагає від усіх держав-членів ЄС затримати та передати підозрюваного у скоєнні злочину чи засудженого до країни, яка видала вирок. Європейські держави для надання допомоги Україні, також можуть співпрацювати в отриманні доказів.
На рівні національних юрисдикцій Генеральна прокуратура України розпочала розслідування за заявами про військові злочини та злочини проти людства, скоєні на нашій території та відносно наших громадян. Україна має ініціювати розслідування за фактом організації, участі та сприяння скоєнню воєнних злочинів на території України відносно конкретних посадових осіб Росії та Білорусі. Матеріали цього розслідування можуть бути передані в роботу спільної слідчої групи Литви, Польщі та України, створення якої підтримується Євроюстом, для оптимізації легалізації процесуальних документів на території ЄС.
Висновки звіту Місії ОБСЄ також матимуть значення для справ, переданих до Європейського суду з прав людини. Після виходу Російської Федерації з Ради Європи 16 березня 2022 р., цей суд залишається компетентним розглядати справи, порушені проти Росії за фактами, що мали місце до 16 вересня 2022 року. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини існує відповідальність за порушення, що відбуваються в сферах, які перебувають під ефективним контролем договірної сторони за її державним кордоном.
Білорусь, на відміну від Росії, не була членом Ради Європи та ніколи не підпадала під юрисдикцію Європейського суду з прав людини.
Таким чином, у випадку з діючим військово-політичним керівництвом Росії та Білорусі є два основні шляхи притягнення до відповідальності за агресію проти України.
Перший варіант – притягнути до відповідальності самого Володимира Путіна та його військове командування за організацію скоєння військових злочинів в Україні. В частині діючого білоруського керівництва, є вагомі підстави стверджувати в суді, що, надаючи інфраструктуру для агресії, білоруська влада заздалегідь знала і навмисно сприяла вчиненню російських нападів на цивільне населення. Ці злочини, за визначенням, можуть розглядатися в Міжнародному кримінальному суді. Крім того, вони можуть переслідуватися Україною або іншими національними органами за принципом універсальної юрисдикції або за юрисдикцією, делегованою Україною певним країнам-союзникам (за прикладом угоди між Україною та Нідерландами про Міжнародну місію захисту розслідування щодо катастрофи Боїнга MH17, збитого над Донбасом у 2014 р.).
Другий варіант – притягнути до відповідальності за причетність до злочину агресії або сприяння вчиненню злочину. Оскільки МКС не має компетенції судити Путіна та Лукашенка за цей злочин – оскільки ні Росія, ні Білорусь не ратифікували Римський статут, що є необхідною умовою для переслідування агресії в цьому суді – йдеться саме про створення нового міжнародного трибуналу для цієї мети (за аналогом з Нюрнберзьким та Токійським процесами після Другої світової війни).
Важливо пам’ятати, що допоки Путін та Лукашенко залишаються при владі, національне переслідування буде заборонено їх недоторканністю як голів держав.
Загальні висновки
Звіт місії ОБСЄ має велике політико-правове значення, адже дозволить зробити міжнародно визнаними чисельні факти злочинів і порушень, вчинених російськими окупантами на території України.
Висновки Звіту чітко свідчать, що вчинені Росією за пособництва Білорусі порушення міжнародного права набули масштабу, якого Європа не бачила з моменту завершення Другої світової війни.
Представник США в ОБСЄ Майкл Карпентер повідомив, що 45 держав-учасниць запустили Московський механізм ОБСЄ з метою документування та збору доказів можливих порушень прав людини, порушень міжнародного гуманітарного права, а також можливих військових злочинів та злочинів проти людства. За його словами, ці факти могли надалі бути передані до інших міжнародних інституцій – зокрема Міжнародного кримінального суду та Міжнародного суду ООН.
Путін та Лукашенко не стануть «першопрохідниками» серед лідерів держав, яких звинувачують у актах агресії проти держави-сусіда. У 2012 р. трибунал за підтримки ООН визнав колишнього президента Ліберії Чарльза Тейлора винним у пособництві військовим злочинам у Сьєрра-Леоне.
Загальновідомою є також така інституція як Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, створений в 1993 р. з метою переслідування осіб, відповідальних за порушення норм міжнародного гуманітарного права на території колишньої Югославії. Що символічно, цей трибунал став наслідком саме застосування Московського механізму в 1992 р. стосовно подій на території Хорватії і Боснії.
В той же час, звіт Місії ОБСЄ може стати важливим кроком для відшкодування збитків Україні, завданих агресією, шляхом звернення стягнення на майно держави-агресора і держави-пособника та пов’язаних з ними компаній.
Варто розуміти, що компенсація багатомільярдних збитків, а також ймовірність появи лідерів російського та білоруського режимів на лаві підсудних залежить від здатності України та міжнародних інституцій задокументувати докази причетності керівництва цих держав до воєнних злочинів. Це – багаторічний фронт роботи для української влади, громадянського суспільства і всієї правоохоронної системи.
08.06.2022