Вдала провокація – це привід для загострення. А загострення потрібне для підвищення ставок і тиску. Колись, ця зброя добре слугувала Гітлеру і Сталіну, а зараз – активно використовується путінською Росією.
Підготував короткий дайджест цих подій та їх вплив на сьогоднішню європейську безпеку.
Гливицька провокація
У 1939 р. Гітлеру для нападу на Польщу потрібний був casus belli – безпосерденій привід для початку військової агресії. Створити такий привід доручили шефу німецької Служби безпеки (СД) ґрупенфюреру СС Райнгарду Гейдріху.
Було заплановано у ніч проти 1 вересня ініціювати кілька нападів провокаторів у польських військових мундирах на німецькі прикордонні пости та різні об’єкти поблизу польського кордону. Ключовим серед цих інцидентів мав стати “напад” на радіостанцію в північній частині міста Ґляйвіц (тепер Ґлівіце) у Верхній Сілезії.
Так звана глівіцька провокація сталася 31 серпня 1939 р., рівно о 20 год. До радіостанції в німецькому тоді місті Глівіце, яке знаходилося за 10 км від кордону з Польщею, проникла група людей, які вдавали з себе «сілезьких повстанців». Це були співробітники СД у формі польської армії, які напали на працівників радіостанції.
Перед цим за особистим телефонним наказом Г.Гіммлера охорону радіостанції усунули й направили туди двох поліціянтів, один із яких впустив нападників на територію.
Цього вечора був убитий Францішек Хоньок, польський сілезець і громадянин Німеччини, якого зараз вважають першою жертвою Другої світової війни. Його заарештували 30 серпня, вкололи перед операцією снодійне та застрелили вже на території радіостанції. Саме його тіло слугувало для нацистів “доказом” того, що ветерани польських повстань по німецький бік кордону взаємодіють з польськими військами й організаціями в “нападах” на німецькі установи.
На місці подій розклали трупи в німецькій формі (в’язні концтаборів, яких заздалегідь убили).
Колектив працівників радіостанції арештували та загнали в підвал. Підготовлений лектор почав читати кількахвилинне повідомлення, але до слухачів дійшли тільки дев’ять слів: «Увага, говорить Глівіце. Радіостанція знаходиться в польських руках…».
Подібні операції пройшли також у кількох інших прикордонних містах – нападах на митний пост Гохлінден (наразі – Стодоли), на лісництво біля містечка Пічен (наразі – Бичина) – брали участь есесівці перебрані у польські військові однострої. Тому там залишали застрелених осіб у польських мундирах. Були це переважно засуджені кримінальні злочинці з німецьких в’язниць.
Німецька пропаганда представила Третій рейх як жертву польської агресії. Берлінське радіо повідомило про ще кілька нібито нападів повстанців на територію Німеччини і що їх підтримували чинні частини Війська Польського, озброєні важкою технікою.
1 вересня 1939 р. Гітлер у заздалегідь підготовленій ранковій промові у Рейхстазі заявив: «Сьогодні вночі Польща вперше на нашій території наказала стріляти по нас своїм регулярним військам. Від 5:45 ми відповідаємо їм пострілами, але з цього моменту на бомбу ми відповідатимемо бомбою».
Гітлер заявив в рейхстазі про 14 збройних інцидентів. Відповідну інформацію довели до відома дипломатів та урядів західних союзників Польщі. Офіційне розслідування очолили шеф Гестапо Генріх Мюллер та керівник кримінальної поліції Артур Ньобе. Проте, 1 вересня 1939 р. Німеччина вже розпочала повномасштабні бойові дії проти Польші.
Правда про глівіцьку провокацію стала відомою під час процесу над воєнними злочинцями в Нюрнберзі: «30 серпня 1939 р. я отримав наказ від шефа СД Райнхарда Гейдріха імітувати атаку на радіостанцію у Глівіце, під польським кордоном. Це мало виглядати так ніби напад здійснили поляки. Для закордонної та німецької преси був потрібен реальний доказ польської агресії», – зізнався Альфред Гельмут Науйокс, військовий СД, СС і Ваффен-СС.
Майнільський інцидент
з 28 вересня по 10 жовтня 1939 року СРСР уклав договори з Естонією, Латвією й Литвою, за якими ці країни дозволяли розмістити на своїй території радянські військові бази. Подібне пропонувалося зробити Фінляндії, проте її очільники на це не пішли, розуміючи що це може закінчитись радянською окупацією.
Протягом жовтня й листопада фінське керівництво вело непрості переговори з СРСР.
Аби виправдати агресію, потрібен був вагомий “привід”. І він з’явився. Адже тепер у більшовиків перед очима був не лише власний досвід “гібридних” війн проти України, але й зовсім свіжий приклад їхніх нових союзників-нацистів, які напередодні вторгнення у Польщу інсценували напад на свою радіостанцію у прикордонному містечку Глівіце.
26 листопада керівництво СРСР заявило, ніби фіни обстріляли з артилерії на кордоні радянські війська. За офіційним повідомленням уряду СРСР 26 листопада 1939 року о 15:45 фінська артилерія в районі Майніли випустила сім снарядів по позиціях 68-го стрілецького полку на радянській території. Загинуло три червоноармійці і один молодший командир. У той же день наркомат закордонних справ СРСР звернувся з нотою протесту до уряду Фінляндії і зажадав відводу фінських військ від кордону на 20-25 км.
Насправді така провокація була влаштована радянською стороною. За однією з версій обстріл позицій 68-го полку провів секретний підрозділ НКВС.
Як пізніше згадував Хрущов: “Ми сиділи доволі довго, тому що було вже призначено годину. Після закінчення цього часу був відправлений Кулик – Маршал Артилерії – він повинен був практично організувати артилерійський обстріл кордону Фінляндії”.
Отже “привід” було створено. І вже наступного дня радянський уряд у спеціальній ноті звинуватив Фінляндію у обстрілі своєї території та зажадав негайного відведення військ від кордону.
Фінський уряд заперечив факт обстрілу радянської території і запропонував спільно провести розслідування інциденту відповідно до Конвенції про прикордонних комісарів від 24 вересня 1928 року, а також заявив про готовність «приступити до переговорів з питання про взаємне відведення військ на певну відстань від кордону».
Фінський уряд провів термінове розслідування інциденту, про результати якого повідомив Москву. “Згадувані постріли, – йшлося у відповіді, – були здійснені 26 листопада між 15 годинами 45 хвилинами та 16 годинами 5 хвилинами за радянським часом з радянської прикордонної смуги поблизу згадуваного Вами поселення Майніла”.
28 листопада уряд СРСР кваліфікував ноту уряду Фінляндії як неприйнятну, фактично відмовився від спільного розслідування інциденту й заявив, що «вважає себе вільним від зобов’язань, взятих на себе відповідно до пакту про ненапад» між Фінляндією і СРСР.
Комуністична пропаганда тим часом оперативно повідомляла про “напади” на радянські прикордонні патрулі та застави, які начебто вчиняли фінські військові.
29 листопада фінський уряд направив ноту у якій погоджувався відвести свої війська «на таку відстань від Ленінграду, за якої не можна було би говорити, що вони загрожують безпеці цього міста». На цю ноту уряд Фінляндії не отримав відповіді, за винятком усного зауваження, що «вже занадто пізно».
30 листопада Червона армія, не оголошуючи війни, почала наступ на Фінляндію. У той же день президент Фінляндії Кюесті Калліо оголосив війну СРСР.
Пояснення цьому просте – як і під час вторгнення в Україну 2014 р., Москва намагалася видати свою агресію за “громадянську війну” всередині сусідньої держави. Тому до “трудового народу” Фінляндії невідкладно звернувся центральний комітет фінської компартії. “Радянський Союз, – йшлося у його відозві, – ніколи та ніде не буде вести загарбницьку війну. Це усвідомлює повністю й Червона армія. Вона приходить до Фінляндії як друг, а не як ворог нашого народу”.
Відразу ж 1 грудня в фінському селищі Теріокі було створено «народний уряд» на чолі з комуністом Отто Куусінен, а 2 грудня цей «уряд» від імені «Фінляндської демократичної республіки» уклав договір з СРСР про взаємодопомогу й дружбу. Опорою цієї «республіки» стала «Фінська народна армія», яку почали формувати в СРСР ще в середині листопада. Це сильно нагадує нинішні проксі Росії – «ДНР» та «ЛНР» , чи не так?
Псевдо-викрадення радянських солдат та провокації у Литві
СРСР підписав Пакт Молотова – Ріббентропа з Німеччиною в серпні 1939 р., Як відомо, Німеччина незабаром ініціювала Другу світову війну, здійснивши напад на Польщу 1 вересня. Спочатку було встановлено, що Литва перебуває у зоні впливу нацистської Німеччини згідно з секретним протоколом пакту Молотова – Ріббентропа, але пізніше Німецько-радянський договір про межу та дружбу від 28 вересня розділив між двома державами великі частини північно-східної Європи і «визначив» Литву як радянську сферу впливу.
Згодом, литовська делегація була запрошена до Москви, де 10 жовтня 1939 року вона підписала Радянсько-литовський договір про взаємодопомогу. Згідно з договором, СРСР поступився Литві частиною Вільнюського регіону, включаючи важливе місто Вільнюс, яке СРСР окупував під час вторгнення до Польщі, в обмін на право розміщення до 20-тисячного радянського контингенту в Литві на постійній основі. Схожі угоди було укладено під тиском СРСР з Латвією та Естонією.
Напруга між Радянським Союзом та Литвою наростала разом із успіхами Німеччини в Європі. До середини березня 1940 року Зимова війна з Фінляндією закінчилася, і СРСР сконцентрував ресурси на отриманні повного контролю над країнами Балтійського регіону.
16 травня, незабаром після вторгнення Німеччини до країн БЕНІЛЮКСу, радянська офіційна газета ” Известия” опублікувала статтю, в якій піддала критиці намагання маленьких країн залишитись нейтральними, поки «гіганти боролися за виживання». У період з 18 по 25 травня радянські солдати перевезли частину військової техніки з Вільнюса в Гайцюнай – місце, розташоване набагато ближче до тодішньої столиці Литви – Каунаса.
25 травня міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов представив дипломатичну ноту, в якій звинуватив уряд Литви у викраденні трьох радянських солдатів, дислокованих у Литві, відповідно до умов договору про взаємодопомогу. У документі зазначалося, що двох солдатів піддавали тортурам для отримання російської військової таємниці, але їм вдалося врятуватися, а третього, Бутаєва, було вбито.
Насправді, як стало відомо, в травні 1940 р. Бутаєв покинув свій підрозділ, і його обшукала литовська поліція. Коли його знайшли, він покінчив життя самогубством.
Литовський уряд відповів, що звинувачення СРСР безпідставні, але пообіцяв провести повне розслідування інциденту та скликав спеціальну комісію. Однак запити комісії щодо детальної інформації, включаючи інтерв’ю, фотографії, фізичні описи чи інші дані, які могли б сприяти розслідуванню, залишились без відповіді. Офіційна позиція СРСР полягала в тому, що Литва повинна проводити розслідування самостійно і що її прохання є спробою перекласти відповідальність на росіян.
Литовська поліція посилила безпеку навколо радянських баз і заарештувала 272 підозрілі особи, але це лише викликало додаткову критику щодо переслідування. Міністр закордонних справ Литви Юозас Урбшис запропонував врегулювати це питання на прямих переговорах у Москві. Молотов погодився поговорити, але лише з прем’єр-міністром Антанасом Меркісом.
7 червня Меркіс прибув до Москви. Ради повторили звинувачення у викраденні. Було висунуто й інші звинувачення, зокрема твердження про те, що міністр внутрішніх справ Казис Скучас і директор Департаменту державної безпеки Августинас Повілайтіс навмисно провокували радянських солдатів. Під час другої зустрічі 9 червня Молотов також звинуватив уряд Литви у змові з Латвією та Естонією щодо створення таємного військового союзу (стосовно Балтійської Антанти ), тим самим порушивши пакт про взаємодопомогу з СРСР.
Мобілізація Червоної Армії розпочалася ще до останнього раунду нарад у Москві. 7 червня армії було наказано підготуватися до нападу на Литву. Станом на 5 червня всі радянські сили в Балтійському регіоні були передані в безпосереднє командування Семена Тимошенко, наркома оборони.
Незадовго до опівночі 14 червня 1940 р., поки світ був зосереджений на капітуляції Франції, Молотов в Москві пред’явив ульматум міністру закордонних справ Литви. Він повторив попередні звинувачення у викраденні радянських солдатів та змові з Латвією та Естонією, та вимагав:
1. Звільнити міністра внутрішніх справ Скучаса і директора департаменту державної безпеки Повілайтіса за те, що вони наказали викрасти радянських солдатів;
2. Сформувати уряд, більш спроможний дотримуватися Пакту про взаємодопомогу;
3. Дозволити в’їзд невизначеної, але “досить великої” кількості радянських військ на територію Литви;
4. Відповідь дати до 10:00 наступного ранку.
У ніч на 14 червня, поки уряд Литви обговорював ультиматум СРСР, радянські солдати інсценували провокації на кордоні. Вони вистрілили в прикордонний пункт поблизу Алітуса та вбили литовського поліцейського Алексаса Бараускаса. В інших пунктах пропуску радянські війська затримували литовських прикордонників і переслідували мирних жителів, сподіваючись спровокувати помсту, яка послужила б обґрунтуванням повномасштабного військового нападу.
Наступного дня, в той чи інший спосіб, тогочасне литовське політичне керівництво було змушено прийняти ультиматум. Червона армія увійшла на територію Литви з трьох окремих напрямків і взяла під контроль ключові міста та інфраструктуру країни. Литовській армії було наказано не чинити опір, а її повітряним силам було наказано залишатися на землі.
Росія готує нові провокації для вторгнення в Україну
9 листопада 2021 р., сайт ФСБ Росії розмістив «інформацію про рух корабля управління «Донбас» ВМС України в акваторії Азовського моря у бік Керченської протоки», у якій було зазначено, що «вказані дії створюють загрозу безпеці мореплавання». Інформацію миттєво підхопили російські ЗМІ, представляючи справу таким чином, що це заледве не початок збройного конфлікту.
Між тим, цей український корабель постійно діє в цих водах, супроводжуючи торгові судна, яким російські ВМС та інші спецпідрозділи постійно перешкоджають вільно слідувати в українські порти Азовської акваторії.
Подібний штучно вигаданий «інцидент» з «Донбасом» був би не вартий уваги, якби не триваюча військова істерія російських ЗМІ та не «безпекові ультиматуми» офіційної влади РФ, включаючи президента, щодо «розгортання НАТО на схід та наближення сил Альянсу до російських кордонів».
Ситуація з кораблем «Донбас» вчергове продемонструвала світові, що Росія активно шукає і створює умови для приводу здійснити подальшу агресію щодо України.
Вчора прес-секретар Пентагону Джон Кірбі заявив, що США мають у своєму розпорядженні дані про підготовку Росією приводу для вторгнення в Україну. Він зазначив, що група військових під чужим прапором планує здійснити провокацію в нашій державі. Крім цього, провокація виглядатиме як напад російськомовних людей в Україні, щоб створити привід для вторгнення.
“У нас є інформація, яка свідчить, що Росія вже активно працює над тим, щоб створити привід для потенційного вторгнення в Україну. Фактично, у нас є інформація про те, що вони розмістили групу оперативників, щоб здійснити те, що ми називаємо операцією-провокацією. Це операція, спланована так, щоб виглядати як атака на їхніх людей або російськомовних людей в Україні. Це може бути використано як привід вторгнення”, – повідомив Джон Кірбі.
Associated Press зазначає з посиланням на американську адміністрацію, що в РФ, на думку США, “розпочали кампанію з дезінформації через соцмережі, щоб виставити Україну в образі агресора”, що готує атаки на проросійські сили на сході України.
За інформацією Вашингтона, російські військові планують розпочати провокації за кілька тижнів до вторгнення РФ в Україну – у період між серединою січня та серединою лютого.
Кірбі припустив, що така операція з боку Росії “навряд чи може бути можлива без відома найвищого керівництва країни”. На думку Вашингтона, РФ може піти на вторгнення в Україну, якщо вони не зможуть досягти своєї мети через дипломатію.
Водночас, за даними української розвідки, 13 січня у 3-й ОМСБР ЗС Придністровського регіону Республіки Молдова було проведено службову нараду, під час якої особовому складу доведено, що очікуються провокації з боку України в районі населеного пункту Ковбасна, де знаходяться артилерійські склади оперативної групи військ РФ.
Як бачимо, через 80 років в Україні все відбувається за добре випробуваною на практиці «кремлівською методичкою».
Шкода, що на відміну від дій нацистської Німеччини, злочинні провокації Радянського союзу не стали предметом окремого міжнародного роззслідування. Сподіваюсь, Володимир Путін своїми діями в останнє десятиліття невпинно наближає не лише «новий Мюнхен», а й «новий Нюрнберг», де буде надано належну оцінку всім міжнародним злочинам його режиму.
15.01.2022