Українська дихотомія: що змінила цьогорічна війна у нашому сприйнятті моделі безпеки

Шрифт:
Друк

Закінчується календарний 2022 р. і час підбивати певні підсумки.

Сьогодні трохи про соціологію.

Рік тому, в грудні 2021 р., згідно опитування проведеного КМІС, у випадку референдуму щодо вступу до НАТО 59,2% українців проголосували б «за», а 28,1% – «проти».

Згідно цьогорічного опитування групи Рейтинг, проведеного в жовтні, підтримка українцями вступу до НАТО є найвищою за всю історію спостережень: на референдумі цю ініціативу підтримали б 83%, проти – лише 4% респондентів.

Здавалося б рішучий прогрес. Цифри підтримки однозначні і викликають оптимізм. Щоправда, сумно яку ціну Україна платить за таке «прозріння» своїх громадян.

Втім, при наближенні до розуміння моделі післявоєнної безпеки, виявляємо не зовсім зріле розуміння українцями роботи міжнародних механізмів і взаємозалежностей.

В ході цьогомісячного опитування, проведеного Фондом “Демініціативи” та Центром Разумкова, українцям з неокупованих територій було задано питання: “Який варіант гарантування національної безпеки України після російської агресії Ви вважаєте найкращим?”

48,9% опитаних заявили, що саме членство в Альянсі в майбутньому гарантує безпеку Україні. 16,7% вважають, що необхідно розвивати власні Збройні сили та оборонної промисловості (за прикладом Ізраїлю чи Швейцарії).

Близько 10% вважають найкращим варіантом угоду про стратегічну оборонну співпрацю з кількома союзниками (наприклад, Польща, країни Балтії) без США.

6,7% опитаних виступають за угоду про стратегічну оборонну співпрацю із США.

8,5% респондентів підтримують позаблоковий або нейтральний статус з міжнародними безпековими гарантіями для України.

Ще близько 10% не визначилися з відповіддю.

Особисто мене цікавить наявність двох достатньо чисельних груп респондентів: невгамовні «позаблоковики» і прихильники регіональних оборонних союзів без глобальних гравців.

Феномен прихильників нейтралітету навіть після того, як тебе намагається знищити потужний у військовому відношенні сусід з ядерною зброєю, загалом складно раціонально пояснити. На Півдні України таких 13% опитаних, на Сході – майже кожен п‘ятий (17%).

Хоч це і не «педагогічно», але хочеться запитати: скільки ще ракет і снарядів на ваші голови має впасти, щоб ви зрозуміли що нейтральність від Москви не врятує?)

Стокгольмський синдром, не інакше. До речі, сам нейтральний Стокгольм, як і Гельсінкі, вже однією ногою в НАТО. Успішні країни вчаться на чужих помилках.

Наявність істотної групи респондентів, що плекає надії на оборонну співпрацю з регіональними союзниками України без США, показує нерозуміння глобальних трендів.

Польща, країни Балтії, Румунія, – всі ці країни НАТО активно розміщують на своїй території підрозділи східного флангу Альянсу, бо це єдиний аргумент стримування російської агресії. Без участі США європейська (не кажучи вже про Балто-Чорноморську) модель безпеки недієздатна. Це факт, що складно заперечувати навіть таким прихильникам європейської оборонної автономії, як Макрон.

Варто дорослішати та допомагати в розумінні цих простих істин своїм співгромадянам. Ціна помилки зараз – існування України і наше майбутнє.

 

Джерело: https://censor.net/ua/blogs/3390296/ukrayinska_dyhotomiya_scho_zminyla_tsogorichna_viyina_u_spryyinyatti_modeli_bezpeky

 

30.12.2022