«Україні дуже важливо правильно використати міжнародний «кредит» солідарності, щоб вийти сильнішою з найбільшої екзистенційної кризи з часів завершення холодної війни»
«Якими ми виходимо з цього напруження? Факт того, що 16 лютого не відбулося «масштабного наступу» на Україну не має розслабляти ані нас, ані західних союзників. Загострюючи цю гру на підвищення ставок восени, Кремль, вочевидь, не був переконаний у монолітності Заходу. Намагаючись використати сприятливу ситуацію на ринку газу в Європі, створивши міграційну кризу на східних кордонах ЄС і сконцентрувавши майже всі російські боєздатні війська на кордонах України, Путін прагнув переконати європейських членів НАТО, що «добрі відносини» з Росією є вагоміші за принципи міжнародного права та колективну солідарність», – каже юрист-міжнародник, керівник проекту «Нотатки Атлантиста» Олександр Калініченко.
Але США і НАТО протягом грудня-лютого дали чіткий сигнал, що сценарій нової збройної агресії проти України обернеться для Росії руйнівними наслідками. Втім, і російський шантаж Заходу, вочевидь, не пройшов безслідно.
«Серед країн НАТО виникла непублічна дискусія щодо виходу з безпекової кризи за рахунок зміни безпекового статусу України. Певні експерти констатують, що поступки Москві щодо намірів Києва на членство в НАТО суперечать принципам «відкритих дверей» НАТО. А інші стверджують, що «фінляндизація» є найкращим курсом, який може обрати Україна в ситуації тиску Росії», – зазначив експерт.
За його словами, Путін не може відступити, не отримавши публічної сатисфакції, яку можна буде пред’явити електорату як «перемогу». Саме тому він взяв «стратегічну паузу» на вивчення письмової відповіді США і НАТО та не випадково наприкінці січня активізував «нормандський» формат.
З цієї точки зору вимальовується два рівня домовленостей між Заходом, частиною якого відтепер сприймається Україна, та Росією.
«Наразі Росія продовжує вимагати «гарантій безпеки» у вигляді зобов’язань, що Україна та Грузія не стануть членами НАТО. Такі гарантії безпеки також можуть передбачати збереження нейтрального статусу Фінляндії та Швеції. Крім того, Москва вимагає від Києва та західних країн припинити будь яку військово-технічну співпрацю та повернути поставлене оборонне озброєння. Варто визнати: репутаційні та безпекові ризики від схилення України до «фінляндизації» не залишають простору для маневру європейських демократій і цей варіант виглядає малоймовірним», – підкреслив пан Калініченко.
Другий формат, найбільш небезпечний для України в короткостроковій перспективі, передбачає зрушення у виконанні Мінських угод. Цей варіант має кілька пасток для української влади і спрямований не стільки на повернення суверенітету України над ОРДЛО, скільки на дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні.
«Треба визнати: Берлін і Париж є надто залежними від економічної співпраці з Росією. Тож без залучення США, нормандський формат стає зоною слабкості для України, а не інструментом стабілізації», – наголосив юрист-міжнародник.
Найближчими днями Україні варто чекати посилення тиску як з боку Москви, так і з боку наших європейських партнерів: «У випадку, якщо схилити Україну до поступок російським вимогам не вдасться, у керівництва Росії залишається альтернатива – визнання незалежності окупованих районів Донецької і Луганської областей України за «грузинським» сценарієм 2008 р. Подібні дії стануть свідомим виходом РФ з Мінських домовленостей. А цей вихід однозначно збільшує ризик масштабного військового загострення. Росія зможе відкрито розмістити на окупованому Донбасі свої війська в межах угод з так званими «республіками Донбасу». Активно триватиме пошук та створення «casus belli». І при цьому і енергетичний шантаж, і кібератаки, і блокада українських портів, – залишаться на порядку денному».
На питання, що змінилося в світі і що залишилось, Олександр Калініченко відповів, що по-перше, під час нинішнього загострення США розробили ефективну стратегію для ведення інформаційної війни.
По-друге, за останній рік сильно поляризувались табори глобального протистояння в світі.
«Прискорюється формування альянсів в тихоокеанському регіоні (створено AUKUS, реанімовано QUAD), на противагу цьому оформилось зближення КНР та РФ. США змушені балансувати між двома глобальними зонами протистояння: Азія та Європа», – додав він.
По-третє, користуючись створеною безпековою кризою в Європі, за останні півроку Росія забезпечила комфортний демонтаж суверенітету Білорусі та повернення до орбіти власного впливу Казахстану, що залишається без належної міжнародної реакції і створює додаткові ризики для України.
«Четвертий фактор – сильна енергетична залежність ЄС від Росії (а значить і політична несвобода в рішеннях), звісно, послаблює координацію та можливість стримування агресії Кремля. Але Європа наразі шукає свою суб’єктність у енергетичній політиці і при допомозі США знаходить варіанти», – зауважив експерт.
П’ятий важливий фактор – Британія перехоплює лідерство в європейській політиці стримування Росії, Туреччина усвідомлює ризики зростання домінування Росії в Чорному морі і, загалом, дотримується трансатлантичної солідарності щодо стримування агресії в регіоні, чого від неї не очікували.
«Шосте і, напевно, ключове для нас. Попри «кризову премію», що сплачує українська економіка протягом останніх місяців, наша країна втрете за чверть століття опинилася в епіцентрі глобальної уваги і, схоже, остаточно схилила на свою сторону підтримку демократичного світу. Цей міжнародний «кредит» солідарності Україні дуже важливо правильно використати, щоб вийти сильнішою з найбільшої екзистенційної кризи з часів завершення холодної війни», – підсумував Олександр Калініченко.
17.02.2022