Україна розганяється в бік НАТО: Київ вирішив здивувати Москву і Брюссель

Шрифт:
Друк

У вівторок Офіс Президента оприлюднив знакове рішення Ради національної безпеки, прийняте після крінжового шабашу з анексіями у Москві. Пункт перший цього акта: констатувати неможливість переговорів із Владіміром Путіним. Пункт другий: схвалити спільне звернення президента, голови Верховної Ради та прем’єр-міністра до НАТО. Далі – ще три пункти, які передбачають спротив росіянам, але ми їх не цитуватимемо.

Заявка на пришвидшений вступ до НАТО стала подією для масових медіа – не лише українських і західних, а й навіть російських. Реакція українців на погрози Путіна покотилася заголовками світових ЗМІ, хоча всі добре розуміли: шлях України до Альянсу не буде миттєвим і взагалі не є можливим, допоки в країні палає війна. То що це було?

“Цей крок із новою заявкою нічого не змінює в плані того, чи готові країни НАТО прийняти нас як члена Альянсу, – коментує для медіа ҐРУНТ юрист-міжнародник, керівник проєкту “Нотатки Атлантиста” Олександр Калініченко. – Вони – не готові. Тому що в період бойових дій жоден новий міжнародний договір, який накладатиме зобов’язання на країни-члени Альянсу щодо колективного захисту нового члена, не укладатиметься. Це мають розуміти всі”.

Водночас, чітку заяву трьох українських високопосадовців можна розцінювати як передумову для швидкого прийняття до НАТО вже після того, як закінчиться війна з Росією.

Калініченко підкреслює: у НАТО немає таких понять як пришвидшений або не пришвидшений вступ. Північноатлантичний договір лиш зазначає, що будь-яка держава, котра розташована у Північноатлантичному регіоні та розділяє цінності сторін, може стати членом НАТО за згоди всіх учасників. Первісним критеріям ми відповідаємо. Потрібна лиш згода.

“У 1995 році було проведене дослідження питань розширення НАТО, перед тим, як держави Центральної та Східної Європи запросили стати членами.Тоді розробили критерії членства. Серед них – відсутність будь-яких територіальних спорів, дотримання принципу верховенства права тощо. Це саме та вада, яка і відносно нас, і відносно Грузії, і відносно Молдови (за умови відмови від нейтрального статусу), може заважати прийняттю до лав Альянсу”, – говорить Олександр.

Отож швидкого рішення Україна, якщо бути із собою чесним, не отримає.

Заяву Зеленського сприйняли з певним подивом, зокрема, у Вашингтоні. Американці високопосадовці зазначали, що українська влада не узгоджувала з партнерами такого кроку, і що зближуватися з НАТО слід за раніше обумовленими домовленостями, а рішення належить приймати “в інший час”.

“Для нас насправді важливо розуміти, що ми станемо членами колективної євроатлантичної безпеки. Це взагалі найперша гарантія, яка потрібна нам для вільного розвитку. Ні ЄС, ні фінансова допомога, ні МВФ не закриє нам базову потребу – безпеку. А з точки зору інформаційної конкуренції з подіями, які відбувалися в Кремлі – дуже вдала ідея”, – оцінює Олександр.

Заявку на вступ до НАТО Україна подала у 2008 році. Точніше, заяву на приєднання до “Плану дій щодо членства в НАТО”. Йдеться про події та обставини того прикрого Бухарестського саміту.

Ще тоді, на саміті, Владімір Путін висловив обурення з приводу можливого членства України в Альянсі. А Джорджеві Бушу він нібито кинув, що Україна – “це навіть не держава”, та вперше на такому рівні озвучив погрози про можливість вторгнення у Крим і на Східну Україну.

“Тоді нам не стали надавати план дій щодо членства. Від того часу минуло вже 14 років. Змінювались президенти. І якщо не брати часи президентства Януковича, у нас в усіх безпекових стратегічних документах скрізь стояла мета членства в НАТО”, – констатує Олександр Калініченко.

У 1999 році до НАТО прийняли перші три держави з посткомуністичного блоку — Угорщина, Чехія та Польща. Тоді у Вашингтоні прийняли рішення, що будь-яка держава, яка буде прийматись до лав Альянсу, проходитиме етап ПДЧ — План дій щодо членства. Проте цього року стався унікальний кейс —, Швецію та Фінляндію, які подали заявку про прийняття до НАТО, запросили у «пришвидшеному форматі», тобто без ПДЧ.

Калініченко вважає, що цей виняток є радше очікуваним. “У військовому плані вони були сумісні з Альянсом останні 10-15 років – проводили спільні навчання. Впровадили стандарти Альянсу – і адміністративні, і військові. Вони мають розвинуті демократії, мають сильну ринкову економіку”, – зазначає Калініченко.

Експерт визнає: досвід Фінляндії і Швеції показав, що НАТО таки може практикувати шлях “прискореного” приєднання. Наскільки ймовірно, що й Україні вдасться забронювати такий трек після завершення війни? Калініченко вважає, що українцям доречніше спертися на певний перехідний договір із гарантіями безпеки.

“На буферний період, коли війна завершилась, але ще є ризики повтору і військової загрози, група Расмуссена-Єрмака розробила Київський безпековий договір, який має надати Україні транзитні безпекові гарантії. Їх обсяг є більшим, ніж обсяг зобов’язань між країнами-членами НАТО. Тому в певному сенсі нашим західним союзникам було би легше і дешевше зробити нас членами НАТО”, – підкреслює Олександр Калініченко.

 

Джерело: https://grnt.media/analytics/ukrayina-rozganyayetsya-v-bik-nato-kyyiv-vyrishyv-zdyvuvaty-moskvu-i-bryussel/