Війна Росії проти України та її наслідки різко підвищили сприйняття ризику серед громадян у всьому світі. Агресія РФ посилює, а не розвіює занепокоєння щодо експансії Китаю, ядерної загрози, кліматичних змін чи міграції. Мюнхенський індекс безпеки 2023 є свідченням нової ери у глобальній політиці, позначеної всеохопним почуттям незахищеності.
Нові ревізіоністи – Росія та Китай
Російська загарбницька війна є центральною рушійною силою загостреного сприйняття ризику. У всіх досліджуваних країнах, крім Індії, показник індексу ризику щодо Росії значно зріс. Ще рік тому громадяни країн G7 не сприймали РФ небезпечною для себе, тепер же жителі п’яти країн «Групи семи» вважають Москву для себе ризиком номер один.
Росія, як і її сателіт Білорусь, переважно вважаються загрозою у всіх державах, за винятком Китаю, Індії та Південної Африки.
Китай продовжує викликати серйозне занепокоєння, але сприймається усе ж меншою загрозою, ніж Росія в усіх країнах, включаючи Японію та США. Пекін вважається скоріше загрозою, ніж союзником у всіх країнах G7, тоді як у Південній Африці та Бразилії розглядається більше як союзник. Найбільш критично ставляться до Китаю громадяни Японії та Німеччини.
Однак спроба Кремля знищити Україну як суверенну національну державу не є єдиною ознакою того, що автократичний ревізіонізм посилюється. Мовчазна підтримка Китаєм агресії Росії, його військові позиції, спрямовані на утвердження власної сфери впливу в Азії, і наростаючі зусилля з просування автократичної альтернативи ліберальному міжнародному порядку уособлюють глобальний виклик. Тож, коли запитують про головну лінію розлому в сучасній глобальній політиці, найпомітнішим розколом, згаданим серед опитаних для Мюнхенського індексу безпеки 2023, є справді розрив між демократіями та автократіями.
У всіх країнах, за винятком Японії, більшість бачать російське вторгнення як поворотний момент у світовій безпеці.
Перемога Росії в Україні та неспроможність Заходу запобігти цьому може стати «потужним символом нової пост-західної ери, краху старого порядку та появи нової, схильної до авторитаризму «багатополярності», – йдеться у документі.
Лише за кілька тижнів до того, як Москва вторглася в Україну, Путін і президент Китаю Сі Цзіньпін оприлюднили спільну заяву про початок «нової ери», яка характеризується поглибленою китайсько-російською співпрацею. В цьому ключі Пекін відмовився засудити агресивну війну Росії, а китайські ЗМІ ретранслювали російську військову пропаганду, звинувачуючи НАТО у розв’язанні війни в Європі.
Подібно до того, як Москва прагне домінувати в своєму «ближньому зарубіжжі», Пекін намагається відстояти свою сферу впливу в Східній Азії, часто шляхом вибіркового тлумачення міжнародного права та власних зобов’язань. Незважаючи на те, що він обіцяв модель «одна країна, дві системи» для Гонконгу у 1997 р., Китай запровадив закон про національну безпеку в 2020 р., який фактично обмежив автономію Гонконгу.
Пекін також посилив свою експансію в Південно-Китайському морі, зміцнивши свої штучно створені острови та висуваючи більш амбітні територіальні претензії до своїх сусідів. В минулому році, мабуть, найважливішим стало те, що китайський уряд почав блокаду Тайваню та усе більше схиляється до того, щоби захопити острів.
Хоча Сі зауважив, що Китай продовжуватиме шукати мирне рішення, він також попередив, що КНР «ніколи не обіцятиме відмовитися від застосування сили» і «залишить за собою можливість вжити усіх необхідних заходів». Ця войовничість Пекіна спровокувала значне зростання сприйняття ризику щодо вторгнення Китаю на Тайвань серед респондентів, опитаних для Мюнхенського звіту.
Україна в центрі уваги
Результати дослідження Мюнхенського індексу безпеки в Україні є свідченням єдності, стійкості та рішучості українців перед обличчям російської агресії. Лише шість відсотків громадян відчувають себе неготовими протистояти вторгненню Росії. А більшість українців, навіть під час зими, позначеної відключеннями електроенергії, відчуває себе більш готовою до ризику збою енергопостачання, ніж будь-яка опитана спільнота з країн G7.
Порівняно з останнім індексом, Україна найбільше просунулась у сприйнятті себе як союзника.
Прозахідна політична орієнтація України як ніколи є однозначною. Переважна більшість українців хочуть жити у світі, сформованому за європейськими та, меншою мірою, за правилами США.
Російські та китайські (ре) візії світоустрою практично не користуються підтримкою в Україні. На відміну від деяких західних політиків, чиї занепокоєння щодо подальшої військової ескалації, здається, перешкоджають більш рішучій підтримці, українці не налякані російськими загрозами.
Яким би руйнівним не було застосування тактичної ядерної зброї проти міста чи на полі бою, переважна більшість українців кажуть, що все одно відмовилися б здатися, якби це сталося.
Більше того, для більшості українців прийнятною умовою для припинення вогню є не що інше, як повний вихід Росії з території України, включаючи Крим.
Навіть відступ Росії з раніше окупованих територій був би неприйнятним для більшості українців, якби він не включав Крим. Передчасні мирні переговори, заклики до яких особливо голосно звучать у деяких західних столицях, таким чином, швидше за все, зустрінуть шалений опір серед українського населення. Громадяни України глибоко усвідомлюють тривалу загрозу, яку становить путінська Росія, і переважно вірять, що їм потрібні гарантії безпеки Заходу.
Як можуть виглядати такі гарантії союзників, поки незрозуміло. Але більшість українців вважають, що їм знадобляться постійні поставки зброї із Заходу. Переважна більшість також побоюється, що поза НАТО Україна ніколи не буде в безпеці, що підтверджується тим фактом, що українці набагато менше вірять у оборонну політику ЄС, ніж в колективну оборону НАТО.
Ці закономірності також відображаються в оцінці українцями реакції інших країн на агресію РФ.
Опитані однозначно позитивно оцінюють усі країни G7, а також Туреччину. Великобританія очолює рейтинг, за нею йдуть США та Канада, а країни Західної Європи відстають від англомовних країн приблизно на 30 процентних пунктів. Водночас українці особливо погано відреагували на позицію КНР та Індії, але, загалом, всі суб’єкти «Глобального Півдня» оцінюються негативно нашими громадянами.
Демократії згуртовуються
Агресія Росії та відповідь України поновила почуття єдності всередині демократичного світу – країни G7, НАТО та ЄС, подолали відчуття «безпорадності», яке роками хвилювало дослідників індексу. Оскільки це оновлене відчуття спільної мети виходить за межі трансатлантичного регіону, війна РФ проти України зміцнила ідею співробітництва між демократіями в глобальному масштабі на основі цінностей.
Оскільки колективний Захід сприймає війну Росії як ширший напад на європейський порядок і міжнародне право, населення цих країн не лише змінило свої погляди щодо України, а й наново проаналізувало середовище безпеки. Як показують нові дані Мюнхенського індексу безпеки, респонденти в усіх країнах G7 тепер більш готові протистояти Росії економічно та військово. Особливо помітні зміни на цьому напряму у Франції, Німеччині та Італії.
Як зазначив Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, «це є найбільшим переглядом нашого колективного стримування та оборони з часів холодної війни».
На національному рівні багато урядів переглянули свої відповідні стратегічні документи. Швеція та Фінляндія вирішили відмовитися від традиційної політики військового нейтралітету та подали заявку на вступ до НАТО.
У той час як Берлін працює над новою стратегією національної безпеки, що відповідатиме новим безпековим реаліям, ключова демократія Азії, Японія, вже опублікувала оновлену. Токіо не лише оголосив, що подвоїть витрати на оборону, прагнучи досягти видатки у розмірі двох відсотків від свого ВВП до 2027 р. Така ланцюгова реакція цивілізованого світу є поганою новиною для автократичних ревізіоністів, що робили ставку на пасивність і нерішучість демократичних урядів.
Розбіжності та боротьба за глобальний Південь
Одна з небагатьох речей, з якою варто погодитися, це те, що світ вступає у вирішальне десятиліття, яка сформує майбутній міжнародний порядок.
Світові лідери намагалися описати це змагання за міжнародний порядок, використовуючи різні терміни: «демократії проти автократії», «багаті проти бідних», «Захід проти решти», або «ті, хто підтримує порядок, заснований на правилах, проти тих, хто його руйнує». Як показують дані Мюнхенського індексу безпеки, ці поняття різною мірою резонують, але жодне не домінує в уявленнях респондентів у 12 опитаних країнах.
Демократичні держави описують нинішню боротьбу як конкуренцію між демократіями та автократіями. Цей наратив поступово вкорінюється, причому від чверті до третини респондентів бачать у ньому домінуючу лінію в сучасній глобальній політиці. Дійсно, складно заперечувати, що найбільш тривожні атаки на міжнародний порядок, який склався після 1945 року, походять від російської «влади, яка поєднує авторитарне управління з ревізіоністською зовнішньою політикою», як це наразі зазначено в Стратегії національної безпеки США.
Як показують дані голосування в ООН, існує чіткий зв’язок між типом режиму та моделями голосування щодо ключових міжнародних норм.
Попри однозначні порушення Кремлем Статуту ООН, багато країн Африки, Азії та Латинської Америки виявили небажання виступати проти жорстокого нападу Росії та її економічної та дипломатичної ізоляції. Значна кількість держав, яких часто називають новими «позаблоковими», відмовилися обрати сторону у війні.
Враховуючи величезні наслідки російської війни, особливо для бідних країн, не дивно, що матеріальна підтримка України надходить лише від багатих демократій світу і що небагато інших держав запровадили санкції проти Росії. Насправді, жодна країна Африки чи Латинської Америки не є частиною глобальної коаліції з протидії РФ.
З західної точки зору, багато країн «Глобального Півдня» свідомо чи мимоволі були співучасниками російських зусиль з послаблення міжнародних норм. Розчарування тим, як Бразилія, Південна Африка та Індія – і «Глобальний Південь» загалом – реагують на російське вторгнення також красномовно відобразилось в результатах Мюнхенського індексу безпеки.
Водночас наслідки російської війни в Україні, такі як зростання цін на продовольство та енергоносії, завдали непропорційної шкоди країнам «Глобального Півдня» – факт, який західні держави спочатку не сприймали досить серйозно.
Саме тому інші впливові країни, такі як Індія, Туреччина чи Саудівська Аравія, досить активно підстраховуються в поточному геополітичному протистоянні – як щодо України, так і щодо багатьох інших політичних питань. Замість того, щоб керуватися глибокими почуттями щодо міжнародного порядку, їх реакція на війну в Україні є здебільшого прагматичною.
Багато з цих країн «поступово втрачають віру в легітимність і справедливість міжнародної системи», яка не надає їм належного голосу в глобальних справах і не вирішує належним чином їхні основні проблеми. Для багатьох держав ці невдачі глибоко пов’язані із Заходом.
Проте невдоволення Заходом у ключових країнах «Глобального Півдня» не означає бажання бачити, як Китай і Росія отримають більший вплив на майбутній міжнародний порядок. Респонденти в Індії, Бразилії та Південній Африці переважно хочуть, щоби участь їх урядів у міжнародних справах зросла. Але коли попросили оцінити привабливість правил, запропонованих Росією та Китаєм, на відміну від правил, прийнятих США та ЄС, їх вибір був далеко не на користь ревізіоністів.
Економічна чи фінансова криза зараз є сукупним ризиком номер один. Зміна клімату займає друге місце, далі йдуть екологічні ризики, про які найбільше переживає населення Індії, Бразилії та Італії.
Попри всі розбіжності, очевидним є факт, що для вирішення багатьох глобальних проблем демократії потребують підтримки недемократичних держав. Це призведе до певних змін на міжнародній арені. А поки що зростатиме напруга.