З моменту початку повномасштабних бойових дій по всій території України в минулому році, до збройних сил залучено сотні тисяч військовослужбовців, а з наслідками бойових дій стикнулися мільйони цивільних громадян України.
Діяльність сектора оборони, за словами міністра оборони Олексія Резнікова, забезпечують до 1 мільйона людей в формі, 700 000 з яких – мобілізовані. Додайте сюди також рятувальників і волонтерів, робітників критичної інфраструктури.
Мобілізація в Україні триває й надалі, військовослужбовці для відновлення мають проходити ротацію. У більшості військових, що беруть участь в бойових діях, спостерігаються ознаки психологічної втоми. Людині, яка має психологічну втому, потрібно поновити фізіологічні, психічні і моральні сили, що по-науковому називається – «декомпресія».
Чи проводиться ця процедура в Україні за умов повномасштабної війни? Які практики країн-партнерів ми можемо наслідувати в площині психологічної підтримки захисників та що цьому заважає?
Пост-оперативне управління стресом та декомпресія в арміях країн НАТО
У країнах НАТО існує велика кількість досліджень, які чітко демонструють, що військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, перебувають у зоні підвищеного ризику.
Проведені у США дослідження показали, що в учасників бойових дій стресовий розлад або депресія залежно від критеріїв класифікації коливається від 8,5 до 31,1 %. Зловживання алкоголем або агресивна поведінка простежувалася у половини респондентів, що значно впливає на боєздатність відповідного військового формування.
Основною реакцією військовослужбовця на бойові події є стрес. В перші дні проведення воєнних дій військові отримують так звану бойову психічну травму, яку спричиняють стресові чинники бойової обстановки. Ця травма, за спостереженнями, призводить до розладів психіки різного ступеня тяжкості — її отримують близько 60 % військовослужбовців.
З метою пом’якшення психологічних проблем після участі в бойових діях у країнах НАТО розвивається політика пост-оперативного управління стресом (post operational stress management – PОSM), яка зобов’язує військовослужбовців, що повертаються із району ведення бойових дій, пройти низку послідовних, обов’язкових етапів, перш ніж вони зможуть повернутися до виконання звичних обов’язків та мирного життя. Етапи проведення PОSM містять заходи, спрямовані на пом’якшення зазначеного переходу і мають профілактичний характер.
Для сприяння успішній адаптації бійця на ранньому етапі після виконання завдань за призначенням у країнах Альянсу використовується модель психологічної підтримки, що сфокусована на трьох основних елементах: психологічна освіта, скринінг (обстеження) та декомпресія.
Канада, США та Австралія проводять обов’язкові скринінги психічного здоров’я військовослужбовців для раннього виявлення психологічних проблем і можливих ускладнень зі здоров’ям особового складу.
Основною метою проведення заходів обстеження психічного здоров’я військовослужбовців є визначення кількості особового складу, що потребує додаткового нагляду. Заплановані заходи проводяться протягом перших двох тижнів після розгортання у спеціально обладнаних місцях на військових об’єктах або в зоні другої лінії розгортання.
В якості основного елементу оперативної психологічної підтримки в збройних силах країн НАТО використовується практика дефюзингу та дебрифінгу.
Первинна підтримка командира (дефюзинг) проводиться в підрозділі після травматичної події під час аналізу виконання завдання (after action review або «розбору польотів»). Спочатку встановлюють всі дані щодо наслідків травматичної події (наприклад, кількість загиблих та поранених, обсяг втрат тощо), потім всім членам підрозділу надається можливість висловити свої почуття та емоції щодо події.
Мета такої розмови в підрозділі – зрозуміти, що трапилося, та надати підтримку, уникаючи критики та пошуків відповідальних. Після обов’язкової спільної розмови командир може звернутися до військового психолога, для того щоб той зміг провести бесіди з найбільш ураженими учасниками подій та підготовити процедуру дебрифінгу підрозділу.
По суті, дебрифінг це особливо організоване обговорення, яке використовується в групах військовослужбовців, що брали участь у спільній операції та сумісно пережили стресогенну подію.
Дебрифінг проводиться двома-трьома ведучими. Організується не пізніше ніж через 3 доби (72 години) після події. Проводиться у будь-якому приміщенні з учасниками однієї події чи членами одного військового підрозділу.
Процедура дебрифінгу з’явилася в армії США у 80-х pp. минулого століття, для того щоб зменшити негативні наслідки травматичних подій для осіб, діяльність яких пов’язана з кризовими ситуаціями. Дебрифінг проводиться двома військовими психологами або одним психологом та одним представником іншого фаху (військовий лікар, капелан, сержант, офіцер), що попередньо пройшов окрему підготовку для проведення цієї процедури.
Збройні сили США вперше застосували дебрифінг як процедуру психологічної інтервенції у військових умовах під час війни в Перській затоці 1990 р., а з 1994 р. він стає складовою частиною американської військової доктрини щодо допомоги особам, які пережили травматичні події.
Поряд з цим, наприкінці 1990-х років у збройних силах Великої Британії була відхилена перша програма дебрифінгу стресу. Згодом було розроблено більш успішну програму оцінки взаємної підтримки та психологічного ризику під назвою ― «Система управління ризиками травмування» (Trauma Risk Management – TRiM).
В 90-х роках дебрифінг вводиться в ізраїльській армії як частина звичної практики. У хорватській армії він вводиться у 1994 р. під назвою «рекапітуляція стресової події» і відтоді постійно використовується з невеликими змінами, запровадженими на основі власного досвіду хорватських військових психологів.
Якщо оригінальна модель передбачає проведення процедури безпосередньо після пережитого травматичного досвіду (у період від 1 до 3 днів), на практиці цього не завжди можна досягти, зокрема під час війни, коли неможливо вивести підрозділ так швидко з поля бою. Зокрема, процедура дебрифінгу може проводитися лише за умов гарантування безпечних умов.
Хорватський досвід 1995 р. після декількох визвольних операцій показав, що дебрифінг можна успішно проводити і пізніше (навіть 1 місяць потому після травматичної події).
Що стосується «декомпресії», то це поняття вперше було використано у військовому контексті під час війни у В’єтнамі, британські військові вперше використали термін «декомпресія» в психологічному контексті після Фолклендської війни 1982 р. Декомпресію визначають як «відпочинок від бою, розслаблення». Це місце, де може бути реалізована комбінована програма відпочинку, релаксації та психологічної освіти.
У більшості країн НАТО термін «декомпресія» використовують для визначення програми «третього місця розташування» (third location decompression – TLD), під яким розуміється спокійне місце, що дозволяє військовослужбовцям зробити перерву між перебуванням у зоні ведення бойових дій та цивільним життям. У Франції, зазначений процес має назву «період адаптації» (від французького «sas adaptation», що буквально розуміється як «період блокування»), у Великій Британії – «нормалізації».
Основною метою декомпресії у країнах НАТО є відновлення і збереження психологічної стійкості військовослужбовця після тривалого процесу розгортання у екстремальних умовах та послідовний перехід до мирних умов проживання. Наразі декомпресія у США та країнах Європи є обов’язковою, військовослужбовці після місії не повернуться додому, не пройшовши її.
Під час реалізації програм TLD повинні бути створені умови для неформального обговорення особовим складом особистого бойового досвіду, який ним був набутий особовим складом під час участі в бойових діях. До реалізації запланованих заходів у країнах НАТО залучають професіоналів з питань психічного здоров’я, капеланів, які в більшій мірі сприяють неформальному обговоренню набутого досвіду.
У завчасно визначених і підготовлених місцях кваліфіковані спеціалісти реалізують певну форму обстеження психічного здоров’я військовослужбовців безпосередньо після участі у бойових діях, яка містить складові брифінгу, індивідуальні та групові інтерв’ю, виховання особового складу та особистісне опосередковане спілкування з респондентами у довірливій та ненасильницькій формі. Проведення вище зазначених заходів у першу чергу спрямоване на виявлення в учасників бойових дій ознак травматичного стресу, депресії та суїцидальних намірів, ознак міжособистісної конфліктності.
Існуючі у країнах Альянсу програми декомпресії різняться за місцем проведення, тривалістю та змістом.
Щодо розташування, то більшість країн НАТО погоджуються, що декомпресію краще проводити у «третьому», нейтральному місці. При цьому необхідно враховувати погодні умови, що відіграють важливу роль. Проведення декомпресії у холодній і хмарній місцевості буде більш напруженим, ніж у сонячному туристичному місці. Так, у Канаді, Франції, Бельгії та Нідерландах вважають за краще процес декомпресії проводити на туристичних курортах, використовуючи їхню готельну базу.
На противагу зазначеним країнам, США та Велика Британія віддають перевагу військовим базам, які створюють умови для здійснення якісного та дієвого контролю за особовим складом, недопущення витоку небажаної інформації.
На відміну від британського процесу декомпресії, який проходить на завчасно підготовленому військовому об’єкті, канадські ЗС використовують цивільний готель.
Терміни проведення програми декомпресії у різних країн різняться, хоча їхня тривалість коливається в межах від трьох до п’яти діб. Наприклад: у Франції вважають, що три доби є оптимальним часом; в свою чергу у Британії зазначений термін чітко не визначений та коливається у межах від трьох до чотирьох діб; у Канаді він становить п’ять діб.
Структура програм TLD містить два основних структурних елементи: заходи, що є чітко спланованими та є обов’язковими і вільний час.
Психологи Збройних Сил Франції вважають, що перехід від інтенсивної діяльності у зонах бойового розгортання до «відпочинку» повинен мати впорядкований характер. Це надає можливість адекватно відпочити та відновитися особовому складу. При цьому однією з головних умов – є поєднання рекреації з освітніми програмами.
На відміну від французької програми декомпресії, концепція психологічної декомпресії Великої Британії має більш гнучку структуру.
Ключові елементи поточного підходу Великої Британії такі: декомпресія є вибірковою (хоча вимога розглядати її використання є обов’язковою), рішення про здійснення декомпресії приймається на рівні бригади, програма декомпресії складається з балансу організованих заходів і дозвілля, участь у процесі декомпресії є універсальною (залучаються всі звання та весь особовий склад незалежно від того, є вони рядовими чи резервістами).
Під час програми декомпресії британці надають час для привітання особового складу з нагоди повернення з операційного району, інформування про негативний вплив після-операційного стресу, моніторингу загального психофізіологічного стану військовослужбовців.
Більшість представників психологічних служб країн НАТО погоджуються, що військовослужбовці повинні мати певний вибір рекреаційних та спортивних заходів. Слід відмітити, що програми психологічної освіти, сеанси психологічного розслаблення є структурованими, чітко визначеними та обов’язковими для відвідування всім особовим складом, що залучається до проведення програм TLD.
Тож, незважаючи на можливість вільного вибору занять для відвідування, програми TLD мають чітко регламентований розпорядок дня, де визначено час початку занять, вільний час та час на завершення навчального дня.
До більшості програм TLD включені як рекреація, так і відпочинок. Незважаючи на подібність програм декомпресії у країнах НАТО, кожна із країн має свої певні особливості, відмінні окремі елементи.
Наприклад, Франція та Нідерланди організовують різноманітні туристичні заходи та тури. Така діяльність працівників психологічної служби, в першу чергу спрямована на поступове навантаження особового складу, організацію нормального дозвілля та пропаганду туристичної активності, здорового способу життя, ведення активного відпочинку.
Сучасні програми декомпресії країн НАТО передбачають можливість вживання алкоголю особовим складом. У деяких країнах, наприклад у Нідерландах, алкоголь для особового складу перебуває у вільному доступі, інші (Велика Британія) вводять суворі обмеження щодо кількості та часу, в який особовому складу надається дозвіл на вживання спиртних напоїв.
Загалом програми декомпресії спрямовуються на налагодження комунікації між військовослужбовцями, інформування особового складу, консолідацію інформації про самопочуття учасників воєнної операції, соціально-психологічну адаптацію, психологічне та фізичне розслаблення, психологічну освіту та організацію загального відпочинку у безпечному та комфортному місці.
Хоча більшість країн-членів вже виділили ресурси та встановили процедури відповідно до рекомендацій стандарту НАТО «Психічне здоров’я передових частин» 2019 р., конкретні політики залишаються національними ініціативами, щодо яких відсутні узагальнені керівні принципи Альянсу.
Незважаючи на відсутність консенсусу щодо оптимальної тривалості, місця проведення та структури, програми декомпресії посідають вагоме місце у реадаптації військовослужбовців країн Північноатлантичного Альянсу після участі у воєнних операціях.
Стан впровадження практик психологічної підтримки військових в Україні
Військові психологи діють у Збройних Силах України з 1992 р. після створення соціально-психологічної служби Міністерства оборони України, а з 2017 р. в структурі командування ЗСУ діє Головне управління морально-психологічного забезпечення, до функцій якого віднесено управління підпорядкованими структурами щодо формування та підтримання морально-психологічного стану особового складу військ на рівні, необхідному для якісного виконання завдань за призначенням.
Попри наявність відповідних структур та нормативного регулювання, ані підрозділи з морально-психологічної роботи ЗСУ, ані українські психологи із декомпресією в діючій армії до 2014 р. практично не працювали.
Після початку російської агресії в 2014 р., певні країни, як Хорватія, відкрили свій досвід для українських фахівців, які відвідали психіатричні клініки та реабілітаційні центри різного профілю для роботи з ветеранами. Вагому роль відігравав обмін досвіду з психологами із США. За підтримки посольства США протягом останніх 8 років українські психологи та медики навчалися, як працювати з суїцидами, з полоненими і пораненими.
Протягом 2014-19 рр. українськими військовими психологами було вивчено досвід французьких колег по роботі з військовослужбовцями (програма «SAS»), які виконували бойові завдання в Афганістані у 2014 р. Як наслідок, програму декомпресії «SAS», яка проводиться в Збройних Силах Франції на базі цивільного центру відпочинку, було взято за основу в розбудові системи морально-психологічної підтримки ЗСУ.
Станом на початок 2022 р. в системі психологічного забезпечення української армії діяла сформована система відновлення психофізіологічного стану військовослужбовців, що була переважно орієнтована на контингент військ в зоні Операції об’єднаних сил. Ключовим етапом зазначеної системи є проведення заходів психологічної декомпресії, обов’язковість якої встановлена з 2018 р. наказом Генштабу ЗСУ.
Що важливо, програми морально-психологічної роботи в ЗСУ з мобілізованими військовослужбовцями відрізнялися від роботи з контрактниками, з яких до 2022 р. були сформовані певні частини.
Починаючі з 2014 р українські ВИШі підготували сотні офіцерів-психологів, які наразі практикують у військах та несуть тягар польової роботи з особовим складом в умовах війни. На сьогоднішній день в Збройних силах поширюється практика дебрифінгу, «з колес» впроваджуються процедури декомпресії для окремих підрозділів в межах території військових частин при проведенні ротації особового складу.
Серед складнощів повноцінного застосування дебрифінгу в підрозділах, що задіяні у бойових діях високої інтенсивності (як то Донбас). Якщо оригінальна модель передбачає проведення процедури безпосередньо після пережитого травматичного досвіду (у період від 1 до 3 днів), на практиці цього не завжди можна досягти, зокрема під час війни, коли неможливо вивести підрозділ так швидко з поля бою. Натомість, хорватський досвід 1995 р. після декількох визвольних операцій показав, що дебрифінг можна успішно проводити і пізніше (навіть 1 місяць потому після травматичної події).
Поряд із цим, практика останнього року показала, що Збройні Сили мають проблему недостатнього розуміння деякими командирами підрозділів функціоналу офіцера-психолога, а з боку військових психологів трапляються непоодинокі факти фальсифікації психологічного скринінгу особового складу або неготовності надати психологічну підтримку бійцям, що перебувають в зоні бойових дій.
З огляду на мобілізацію до сил оборони України понад 700 тисяч осіб, нескладно здогадатися про проблему дефіциту підготовлених військових психологів, що виникла після лютого минулого року. Тут можна навести норматив необхідної кількості військових психологів в такій країні як Ізраїль, де він наближається до 1 фахівця на 70 військовослужбовців. Таким чином, отримаємо приблизну цифру в 10 тисяч психологів для роботи з українськими військовими на сучасному етапі.
Чим можуть допомогти партнери?
Після початку повномасштабних бойових дій, ряд місій іноземної військової допомоги змушені були згорнути роботу в Україні.
На жаль, на сьогодні відсутні відомості про підготовку або тренінги українських військових психологів та офіцерів в межах британської навчально-тренувальної місії ORBITAL, канадської місії UNIFIER або в рамках місії військової допомоги ЄС – EUMAM Ukraine.
Тож, враховуючи перспективу затяжної війни, Україні варто ставити перед партнерами питання про створення окремої програми та трастових фондів з навчання військових психологів та фахівців з реабілітації. Насамперед, Україна має направляти свій персонал на навчання в країни НАТО, армія яких регулярно приймає участь в миротворчих операціях або бойових діях (США, Велика Британія, Франція).
Оголошується, що з минулого року НАТО допомагає координувати програму військово-психологічної підготовки особового складу ЗСУ за допомогою фінансової та експертної підтримки, як відповідь на прохання України допомогти в розвитку кращої військово-психологічної стійкості.
Сподіваємось, цей важливий напрям забезпечення боєздатності української армії знайде свою конкретизацію в новому Комплексному пакеті допомоги для Україні, що був погоджений Альянсом на Мадридському саміті в червні 2022 р. Зокрема Україні варто наполягати на створенні окремого трастового фонду НАТО з медичної та психологічної допомоги українським військовим під патронатом Центру передового досвіду Альянсу з військової медицини (що розташований в Будапешті).
Серед позитивних прикладів приватної ініціативи слід згадати, що у вересні минулого року психіатр Ніл Грінберг та компанія «March on Stress» безкоштовно передали Україні методологію системи «Управління ризиками травм» (TRiM) та провели навчання перших українських фахівців. Після цього, ряд українських медичних шкіл взяли на себе зобов’язання поширювати цю методику, навчаючи безкоштовно військових та цивільних осіб, які готові стати менеджерами TRiM.
***
Масштаби війни, яку РФ розвʼязала в Україні – нечувані і вражаючі. Очевидно, такої війни на європейському континенті не було з часів Другої світової. Жодна економіка та армія світу крім, можливо, США або КНР, не є готовою до ведення бойових дій такої інтенсивності.
На початку другого року повномасштабної війни з Росією, Україна проходить через важкий період випробувань, який вимагає здатності продовжувати боротьбу з ворогом, що кількісно переважає, та максимально раціонально використовувати людські ресурси при обороні держави.
Перевага Збройних Сил України над ворогом здебільшого будується на трьох чинниках: мотивація, підготовка та децентралізоване управління військами. Відповідно ідеології побудови збройних сил країн НАТО, найголовніша цінність під час ведення бойових дій – здоров’я військового, в тому числі психічне.
Програми психічного здоров’я та підтримки військових, що впроваджуються під час війни, мають допомогти нашій державі втримати боєздатність в довгостроковій перспективі, оскільки це може обмежити кількість українських бійців, у яких розвивається депресія, зловживання психоактивними речовинами або посттравматичний стресовий розлад.
Як бачимо, після восьми років війни до України почало приходити усвідомлення, що сучасна система психологічної підтримки та реабілітації військових — не менш важливі складові обороноздатності, ніж забезпечення армії сучасним озброєнням, налагодження системи військового управління, логістики або кадрового менеджменту.