Як показали президентські вибори в Білорусі 2020 р., влада Олександра Лукашенка тепер цілком залежить від волі Кремля. Саме тому його режим надав територію своєї країни Росії, щоб підтримати повномасштабну атаку України.
Після провалу російського «бліцкригу», Росія відвела де-факто окупованій Білорусі нову роль – бази свого тилового постачання та майданчика для обходу західних санкцій.
Протягом останнього місяця Олександр Лукашенко здійснив візити до Китаю та Ірану. Дехто вважає, що білоруський диктатор хоче «послабити тиск російського зашморгу». Насправді ж, така зовнішньополітична гіперактивність Мінська може бути пов’язана з прямими потребами Кремля.
Білорусь – головний тил російської армії
Найважливішою функцією збройних сил Білорусі для російської армії є не збройні сили, а забезпечення матеріально-технічної підтримки у воєнний час.
Білорусь з 2020 р. слугувала ідеальним плацдармом для наступної фази війни Росії проти України. Російські війська вторглися в Україну з Білорусі, незважаючи на попередні запевнення білоруських чиновників, що цього не станеться, а наша північна сусідка досі надає матеріально-технічну підтримку, лінії постачання та медичну допомогу російським військовим.
Білорусь багато в чому підтримує російські збройні сили. По-перше, вона надає свою територію для російських ракетних ударів і атак безпілотних літальних апаратів по Україні. ВКС Росії активно використовують білоруські аеродроми, а, станом на минулий рік Росія випустила щонайменше 717 ракет по Україні з території Білорусі.
Вона також постачає до Росії військову техніку, включаючи танки та боєприпаси, військову підготовку та медичне обслуговування, матеріально-технічне забезпечення та інші послуги (наприклад, розміщення, переробка палива та ремонт військової техніки). За даними групи незалежних спостерігачів, лише з березня по вересень 2022 р. Білорусь надала Росії понад 65 тис. тон боєприпасів, а, під виглядом відправки «на модернізацію», відправила агресору більше 211 одиниць військової техніки, серед якої 100 танків радянського виробництва (наприклад, ТМ-72А) і близько 60 БМП-2.
Аналітики зазначають, що ця кількість становить близько 20 % білоруського інвентарю активних бойових танків. Білоруське керівництво намагаються приховати кількість військової техніки, яку вони відправляють до Росії для підтримки вторгнення в Україну. Так, Комітет державної безпеки Білорусі, МВС і спецпідрозділи запровадили посилену охорону і спостереження за залізничною інфраструктурою і заборонили проїзд потягів з військовою технікою через білоруські міста.
Після того, як у жовтні минулого року самопроголошений президент Білорусі оголосив про розгортання Об’єднаного регіонального військового угруповання союзної держави, велику кількість російських військ було направлено до Білорусі. Здебільшого це були мобілізовані резервісти (приблизно 10 тис. лише в грудні), які пройшли військову підготовку під керівництвом білоруських офіцерів.
Ключова роль білоруської армії у військовій доктрині союзної держави завжди полягала в транспортуванні військових формувань Росії та забезпеченні логістики під час розгортання військ РФ на території Білорусі. Угода між країнами про спільну матеріально-технічну підтримку була в рамках регіонального угруповання військ надає російській армії право використовувати інфраструктуру та ресурси Білорусі під час «загрози» війни.
Росія переміщує десятки одиниць зброї та іншого військового обладнання в Білорусь і з Білорусі. Серед російських підрозділів, що розташовані в Білорусі, є зенітні комплекси С-400 і ракетні комплекси «Іскандер» і «ТОР М2», а також винищувачі та інші військові літаки, включаючи МіГ-31К, що є носіями гіперзвукових ракет «Кинжал», які здатні досягати цілей на відстані 2000 км.
Крім того, постійна загроза вторгнення через білоруський кордон утримує частину української армії там, а не на передовій, де вона найбільш потрібна. Замість того, щоб зосередити всі свої сили на сході та півдні країни, Україна зберегла біля білоруського кордону близько 20 000 військових.
У жовтні минулого року Лукашенко заявив, що «НАТО і ряд європейських країн хотіли втягнути Білорусь у війну, щоб звести рахунки як з Білоруссю, так і з Росією». Згодом, білруські високопосадовці відвідали заводи та інші державні компанії, доводячи робітникам, що «війна може поширитися, і що Білорусь повинна діяти на випередження, щоб захистити себе».
17 лютого Олександр Лукашенко заявив під час зустрічі з Володимиром Путіним у Москві, що білоруська аерокосмічна промисловість готова виробляти штурмовики Су-25 для російських військових за підтримки російських технологій.
Він також зазначив, що Мінський автомобільний завод почав виробляти компоненти для російського “КАМАЗа” і висловив готовність допомогти Росії у виробництві електронних компонентів для заміщення втраченого західного імпорту.
Лукашенко запевнив, що Білорусь на 100% виконує невизначені угоди про співпрацю у сфері оборони і безпеки, про які Білорусь і Росія домовилися три місяці тому.
Дійсно, з осені 2022 р. військово-промисловий комплекс Білорусі вже задіяний у ремонті російської техніки, пошкодженої під час бойових дій. Кремль використовує білоруський оборонний потенціал для збільшення російського оборонного виробництва для підтримки тривалої війни з Україною.
Російські війська з минулого року почали використовувати білоруські полігони і інструкторів для підготовки мобілізованих росіян, щоб компенсувати брак тренувального потенціалу в самій Росії.
Російська техніка, що прибуває до Білорусі, здебільшого знята з довготривалого зберігання і перебуває в поганому технічному стані. Як відомо, що до ремонтних робіт на цій техніці залучаються як білоруські військовослужбовці, так і підприємства (як, наприклад, 140-й Борисовський танкоремонтний завод).
Зокрема, і ВАТ «Гомсельмаш» планує розпочати ремонт військової техніки російської армії. Формально йдеться про випуск на підприємстві “складних технічних вузлів, що імпортують, для білоруських і російських виробників сільськогосподарської техніки”, але насправді підприємство хочуть використовувати для ремонту російської військової техніки.
Білоруські підприємства ще до лютого 2022 р. займалися ремонтом та обслуговуванням російської військової техніки. Мінське підприємство «Минотор сервис» ремонтує бронетранспортери та танки, 558-й авіаційний ремонтний завод у Барановичах використовується для ремонту російської авіації та підготовки кадрів для експлуатації складної авіаційної техніки для війни в Україні, а Оршанський авіаремонтний завод (контрольний пакет акцій якого раніше належав українському виробнику «Мотор Січ») обслуговує російські гелікоптери.
Російська армія цілком покладається на датчики та колісні шасі виробництва Мінського заводу колісних тягачів (МЗКТ), які використовуються як транспортна та пускова платформа для таких ракет, як «Тополь-М». Мінський автомобільний завод виробляє вантажівки та тракторні причепи, що використовується для буксирування та встановлення російських ракетних систем «Іскандер-М» і системи ППО С-400.
Майже всі ці компанії наразі перебувають у списках міжнародних санкцій, що робить цю білоруську індустрію легкою здобиччю для російського ВПК. Білорусь є одним із небагатьох виробників деяких компонентів військового класу та послуг з ремонту, придатних для російської армійської техніки, і Росія не змогла повністю замінити ці галузі всередині країни.
Білорусь щороку експортує до Росії військової продукції на суму близько 250–300 мільйонів доларів США. Така взаємозалежність між військово-промисловими комплексами Росії та Білорусі може ускладнити військову діяльність Росії та її здатність переозброювати свої війська в Україні, що несуть великі втрати в техніці.
Західні санкції ізолюють Білорусь від традиційного ланцюжка постачань комплектуючих, а більшість великих білоруських банків також перебувають під обмеженнями, що послаблює здатність Білорусі фінансувати виробництво оборонної продукції.
Білоруська-китайська допомога Кремлю
1 березня ц.р. самопроголошений президент Білорусі і голова КНР Сі Цзіньпін підписали пакет з 16 документів, які можуть полегшити обхід санкцій проти Кремля шляхом спрямування китайської допомоги до Росії саме через Білорусь.
Ці документи, зокрема, включають стратегію спільного білорусько-китайського промислового розвитку, документ про науково-технічне співробітництво на 2023-2024 рр. та меморандум про використання китайських державних кредитів.
Лукашенко заявив пресі, що білоруські виробники зацікавлені у вивченні технологій китайських компаній у виробництві «двигунів, трансмісій, мостів, інших вузлів і агрегатів».
Цей візит в Піднебесну невипадково відбувся саме зараз, на тлі технологічного голоду російського ВПК після року виснажливої війни з Україною, де «друга армія світу» за різними оцінками втратила від 40 до 70% своєї сухопутної техніки.
Російська промисловість має можливість закривати більшу частину своїх основних військових потреб, проте це значною мірою залежить від імпорту технологій подвійного призначення, таких як напівпровідники, які необхідні для виробництва високоточного озброєння.
Тепер Китай, не бажаючи швидкої поразки Москви, може таємно передавати військове обладнання або комплектуючи подвійного призначення до Росії саме через Білорусь, не підпадаючи під вторинні санкції Заходу.
Натомість, продавати готове летальне озброєння Росії через Білорусь Китай навряд чи буде.
Німецьке видання Der Spiegel наприкінці лютого повідомляло, що з КНР до РФ надходять дрони, які використовуються для військової розвідки в Україні. Також, китайська компанія Bingo погодилася до квітня виготовити для потреб російської армії 100 дронів-камікадзе, схожих на іранські Shaheed 136. Не виключено, що про збірку та обслуговування цієї китайської техніки на білоруських підприємствах домовлялися Лукашенко і Сі.
Крім цього, Китай може постачати Білорусі електронні чіпи та двигуни для виробництва безпілотників, РЛС, засобів РЕБ та систем управління зброєю, які потім будуть передані Росії.
Щоправда, слід зауважити, що у Лукашенка є приклад використання китайських комплектуючих у виробництві озброєнь в самій Білорусі – реактивна система залпового вогню «Полонез». СЗО «Полонез» є копією китайської системи NORINCO ARS, призначеної для продажу на експорт, яка, за деякими оцінками, може вражати цілі на відстані до 300 км.
Росія зацікавлена у постачанні цієї системи і воно може розпочатися незабаром. До цього ж, ракети для цієї системи вже не китайські, а білоруського виробництва, локалізоване в Мінській області на Заводі точної електромеханіки.
Загалом, є три альтернативні стратегії надання КНР військово-технічної допомоги Росії в обхід санкцій.
Першим, та найбільш ймовірним на сьогодні варіантом може стати білоруська локалізація. Мінськ уже виробляє озброєння з використанням китайських технологій. Не буде нічого неочікуваного в тому, що білоруські підприємства незабаром розпочнуть крупно-вузлову збірку або виготовлення інших типів зброї з використанням китайських комплектуючих – дрони, гаубиці та боєприпаси.
По-друге, Пекін може використати той самий механізм «кругового обміну», яким країни Заходу забезпечують зброєю Україну. Європейські держави передають бронетехніку й артилерію Києву з гарантією отримати від США та інших країн НАТО більш сучасне озброєння. Китай запросто може запропонувати таку компенсацію за рахунок власної модернізованої техніки радянського виробництва Ірану, Сирії, Білорусі чи КНДР в обмін на постачання військової техніки Росії.
Третім сценарієм може стати передача не самих озброєнь, а промислових потужностей для їх виробництва. За допомогою китайського обладнання, верстатів і матеріалів російські оборонні заводи зможуть значно прискорити випуск бронетехніки та поліпшити її захист. Але це найбільш агресивний хід на підтримку Москви та прямий шлях до впровадження секторальних санкцій відносно КНР з боку країн G7.
Таким чином, Мінськ стає географічно зручним інструментом Пекіна для надання військової допомоги Росії у війні з Україною, стаючи в почесний ряд із ще однім його давнім васалом – КНДР.
Іранське «відрядження» Лукашенка
Слідом за Китаєм, 12-13 березня Олександр Лукашенко здійснив офіційний візит до ще однієї країни «вісі зла» – Ірану.
Білорусь служить тиловою базою для російських військ, а Іран постачає Москві ударні безпілотники для використання у війні з Україною.
Іран, який заперечує відправку безпілотників до Росії спеціально для використання в Україні, нещодавно оголосив, що уклав контракт на купівлю російських винищувачів Су-35.
За інформацією білоруського опозиційного руху, російські війська повністю взяли під контроль основні авіабази в західній та південній Білорусі, а іранські інструктори координували пуски БПЛА «Шахед-136» по об’єктах інфраструктури Київської області та інших українських регіонів.
Нагадаємо, в жовтні минулого року іранські інструктори з Корпусу вартових ісламської революції були помічені в Білорусі, навчаючи російських військових і координуючи запуски іранських безпілотників. За даними аналітиків, це відбувалося у Гомельській області, що межує з Україною. Іранські інструктори також були помічені в окупованій Херсонській області, а США підтвердили розміщення іранського персоналу на території окупованого Криму.
У двох країн-вигнанців є багато спільного: Лукашенко, як і іранське керівництво, роками перебувають під санкціями США.
“Ми могли б бути дуже корисні один одному, якби ми дійсно об’єднали зусилля”, – заявив Лукашенко 13 березня на зустрічі з Президент Ірану Ебрагімом Раїсі.
Обидва президенти, які у своїх заявах формально не згадували про війну в Україні, підписали дорожню карту щодо активізації політичної, економічної та культурної співпраці. Насамперед, в цих домовленостях варто звернути увагу на економічну та військово-технічну співпрацю Тегерану та Мінську в інтересах свого російського союзника.
По-перше, влада Білорусі має проєкт з виробництва частин для снарядів калібрів 152 мм і 122 мм, щоб створити в майбутньому замкнений цикл виробництва ключових боєприпасів.
За даними української розвідки, білоруська сторона давно обговорює з Іраном можливість організації технологічного процесу збірки реактивних снарядів калібрів 122 мм, 220 мм і 300 мм з імпортних складових. Так, в листопаді минулого року з цією метою в Ірані перебувала делегація Міноборони Білорусі та державного військово-промислового комітету.
В свою чергу, Тегеран, з огляду на ризики ударів по промисловій базі, диверсифікує виробництво своїх ударних дронів в інших країнах. Також є ризики налагодження вузлової збірки у Білорусі, адже вже згаданий «558-ий авіаремонтний завод» в Барановичах у взаємодії із компанією «Кванд ИС» працює над створенням власних «дронів-камікадзе», що може бути банальним прикриттям для використання іранських технологій.
Іншим напрямком, що може розглядатися як game changer у війні з Україною та до якої прикута увага західних розвідок, є розміщення на території Білорусі іранських балістичних ракет малої дальності Fateh-110 і Zolfaghar, що здатні вражати цілі на відстані 300 і 700 кілометрів.
Росія ще в 2022 р. досягла з Іраном попередніх домовленостей щодо постачання балістичних ракет, але Тегеран все ще не передає їх через можливі наслідки такого кроку. Тут Білорусь може виявитись зручним посередником, а Лукашенку не звикати до заробітку «на війні».
***
Розірвавши зв’язки із Заходом, Олександру Лукашенку стає все важче проводити зовнішню політику незалежно від Кремля. Антивоєнні настрої та ризик потенційної дестабілізації в поєднанні з обмеженими військовими можливостями дозволили йому уникати прямої участі у війні. Однак мінлива ситуація на полі бою може схилити терези в бік «більшого залучення» Мінська.
Окрім подальшої дестабілізації ситуації в регіоні, такий сценарій ще більше посилить залежність Лукашенка від Росії. Тоді Росія, що може бути частиною сценарію, може спробувати призначити більш лояльного керівника Білорусі. За таких обставин нинішня «половинчасті» домовленості і «посередницькі послуги» Білорусі можуть бути оптимальними як для Путіна, так і для Лукашенка.
В свою чергу, узгоджений західними союзниками економічний тиск на Білорусь та вторинні санкції відносно його торгівельних партнерів, які ізолюють Мінськ від міжнародного ланцюжка поставок, може мати наслідки не лише для білоруського бюджету, а й для російської оборонної промисловості.
Якщо Росія та її сателіти не забезпечать нове «вливання» білоруській економіці, Білорусі буде складно забезпечити вчасне постачання військової продукції, що вплине на здатність Росії відновлювати свою фабрику смерті для війни в Україні.