Німеччина після десятиліть стриманості підійшла до точки, коли може взяти на себе нову роль у світовому порядку.
Про це заявила 8 січня міністр оборони ФРН Крістіне Ламбрехт у програмній промові на тему політики безпеки та оборони в майбутній Стратегії національної безпеки, яку представила в понеділок у Німецькому товаристві зовнішньої політики.
Як зауважила пані міністр, пройшло майже 70 років, німецькі суспільство та армія змінилися, «Німеччина є демократією з мирними амбіціями», це породжує нові очікування та нову, більшу відповідальність.
Саме через свою історію Німеччина не має на меті отримання більше влади, в тому числі військової, вона хоче взяти на себе більше відповідальності та бути надійним партнером для союзників, готовим стати на захист. Зокрема, Німеччина здатна «полегшити» роль США в європейському регіоні.
Враховуючи політичну та економічну вагу, багато західних союзників очікують, що Німеччина займе лідерську позицію у відповіді Європи на війну в Україні. Однак, побоюючись ескалації з Росією, Берлін не поспішає прийняти цю роль.
Історична спадщина та Zeitenwende
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Німеччину часто критикували, особливо з боку східноєвропейських членів Європейського Союзу, за надмірну обережність та консервативність у формуванні відповіді на дії Кремля. Вони особливо критикували німецький уряд за те, що він зволікав із постачанням необхідної Україні зброї.
Ці претензії мають рацію, бо ФРН є найбільшою країною Європи за економічним і промисловим потенціалом, зокрема у виробництві зброї.
Довгострокова стратегія Німеччини наразі переживає сильну трансформацію. Берлін оприлюднив амбітну програму збільшення витрат на оборону та перегляду власної зовнішньої політики та політики безпеки.
Після розпаду Радянського Союзу військові витрати Німеччини впали нижче 1,5% ВВП, навіть коли з’являлися ознаки того, що Росія під керівництвом Путіна рухається тривожною траєкторією. За кількома винятками, такими як обмежена участь Німеччини в операціях НАТО в Косово та Афганістані, зовнішньополітичний постулат «ніколи більше війни» зберігав свою дію.
В основі сучасної німецької економіки лежала залежність від російського викопного палива, яке донедавна не вважалося в Берліні проблемою. Цей стан речей був частиною свідомих, багаторічних зусиль Німеччини зберегти доброзичливість із величезним за територією сусідом, з яким вона двічі воювала протягом ХХ століття. Німеччина обрала свою залежність від Росії, тому що розглядала економічні зв’язки, створені імпортом енергоносіїв через Східну Європу та під Балтійським морем, – невід’ємною частиною збереження миру та інтеграції Москви в Європу.
У лютому минулого року канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив Zeitenwende, або «перелом часів», у відповідь на масштабне та неспровоковане вторгнення Росії в Україну.
Канцлер заявив, що вторгнення Росії стало поворотним моментом в європейській історії, оскільки воно призвело до відмови від традиційної політики Німеччини щодо Росії (Ostpolitik).
Цією промовою Шольц визнав, що мислення, настільки поширене в політичних колах Німеччини після холодної війни, було ілюзією: війна не була «вигнана з Європи», а мирні дивіденди холодної війни не призвели до перетворення Росії у стабільну демократію. Після 1990 р. Німеччина радо передала свою безпеку іншим – переважно Вашингтону – і не витрачалась на розвиток власного війська. Російське вторгнення в Україну виявило вади цього підходу, і Шольц це визнав у своїй програмній промові.
Це поклало початок кардинальним змінам оборонної політики Німеччини. Берлін зменшив свою залежність від російського газу та зобов’язався створити спеціальний фонд у розмірі 100 мільярдів євро (97,8 мільярда доларів), щоб довести витрати на оборону до 2 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП) — орієнтира НАТО, — і заповнити прогалини в німецькій армії.
Уряд Німеччини демонструє послідовність щодо впровадження економічних санкцій проти агресора. Він зупинив проект газопроводу «Північний потік-2», який мав постачати російський газ до країни, ще до початку російського вторгнення.
До лютого 2022 р. Німеччина отримувала більше половини газу і чверть нафти саме з Росії. В лютому Берлін оголосив, що до літа припинить імпорт російського вугілля, до кінця року — нафти, а до 2024 року — газу. Слід визнати що, попри проблему зростання цін на газ і його дефіциту на весь зимовий період, федеральний уряд неухильно дотримується заявлених цілей.
Крім того, уряд Шольца не без тиску зовні погодився зняти «табу» та надіслати зброю в Україну – що стало ще великим поворотом у традиційній німецькій політиці.
Проте Берлін досі не бажає надсилати Україні певне важке озброєння, наприклад бойові танки, і може зробити більше, щоб взяти на себе лідерську роль у європейській безпеці.
Відверто кажучи, Німеччина після 24 лютого надіслала важливу для ЗСУ зброю, зокрема самохідні гаубиці та реактивні системи залпового вогню, які довели свою ефективність у боротьбі проти російських військ.
Втім, апокаліптичний сценарій прямого конфлікту між Росією та Німеччиною створив серйозний внутрішній опір програмі Zeitenwende: дехто в минулому році скаржився, що це занадто багато змін одразу, інші називали це розворотом до мілітаризму.
За побоюваннями Німеччини щодо більшої участі в Україні стоїть ряд безпекових побоювань. Найбільш очевидним є ризик військової ескалації з боку Росії, включно із застосуванням ядерної та хімічної зброї. «Без залучення НАТО у конфлікт» стало популярною мантрою в Берліні, щоб утриматись від ініціативних рішень з постачання Києву сучасної зброї, яка «робить різницю» на полі бою.
Чому Німеччина виглядає більш сприйнятливою до таких страхів і занепокоєнь, ніж багато інших європейських союзників? Просто немає іншої країни в Європі, для якої російське вторгнення в Україну спричинило таку ж фундаментальну та далекосяжну зміну орієнтирів.
Десятиліттями зовнішня політика Берліна будувалася на таких принципах, як militärische Zurückhaltung (небажання використовувати військову силу), підтримуваного значними пацифістськими течіями в німецькому суспільстві після Другої світової війни.
Програма канцлера Шольца Zeitenwende може перетворити країну на опору європейської безпеки.
На початку масштабної війни в Україні Німеччина мала військову техніку, яку можна було швидко доставити в Україну. Логістика постачань з Європи набагато простіша, ніж з США, Британії або Австралії.
Географічний фактор та наявність озброєння визначали те, наскільки швидко Німеччина могла прийти на допомогу Києву, але також, поставила уряд Шольца перед дилемою.
Чи було б краще зберегти завідомо недостатню оборонну позицію Німеччини? Або Німеччині слід погодитися з тим, що її власну безпеку зараз захищають українські бійці на теренах Сходу України, а не в Німеччині? Прихильники останньої позиції стверджують, що Німеччина повинна поставити в Україну якомога більше важкого озброєння. Маневруючи між цими двома стратегіями німецький уряд виявляв нерішучість, що призводило до значних затримок у наданні військової допомоги Україні та репутаційних втрат Берліна, як наслідок.
Другим фактором, що визначає динаміку дій Німеччини, є соціологія. Зараз є деякі ознаки того, що німецьке суспільство втомилося від війни в Україні. Попри те, що 73% опитуваних в межах Eurobarometer німців погоджуються з фінансовою, військовою та гуманітарною допомогою ЄС Україні, не все так безхмарно.
Опитування, проведене в жовтні минулого року, показало, що 40 відсотків німців повністю або частково вірять, що «НАТО спровокувало Росію на вторгнення в Україну». Це число зростає до приголомшливих 59 відсотків у землях, які колись були частиною соціалістичної НДР . Близько третини респондентів поділяють думку, що Україна історично є частиною Росії, і приблизно стільки ж погоджуються з теорією змови про те, що США створили на українській землі секретні лабораторії для розробки біологічної зброї.
Зазнаючи невдач на полі бою, Путін робить ставку на перемогу на політичному фронті в Європі. Навряд чи є новиною те, що кремлівська пропаганда десятиліттями добре почувається в Німеччині. Антизахідна риторика жорстких лівих і крайніх правих разом із пацифізмом, закладеним у післявоєнній політичній культурі німців, є благодатним ґрунтом для російських наративів.
Німецькі популісти, без сумніву, ще спробують «обіграти» проблематику українських переселенців, яких наразі в ФРН понад 1 мільйон. Якщо Берлін переверне і скоротить підтримку Києва, інші в ЄС швидко наслідують його приклад.
Поки що такий розворот є малоймовірним. Громадська думка в Німеччині все ще на боці України.
Опитування, проведене у вересні громадським мовником ZDF, показує, що 74 відсотки німців виступають за підтримку України, незважаючи на високі рахунки за електроенергію, які відтоді знизилися. В іншому жовтневому опитуванні приблизно 86 відсотків громадян бачать Росію як «фактор глобальної загрози». Це навряд чи зміниться в майбутньому.
Аналізуючи стан громадських настроїв в Німеччині, увагу слід звертати насамперед на історичні чинники, які треба враховувати, оцінюючи і передбачаючи дії німецького уряду.
Десятиріччями Берлін уникав лідерської ролі в європейському і трансатлатичному форматах. Німецькі політики за цей час звикли, що питання національної безпеки, та ширших міжнародних відносин віддані на рівень ЄС та НАТО, а Берлін тим часом розвивав двосторонні економічні відносини з Росією і Китаєм.
Почуття «історичної провини» за Другу світову війну та патологічний страх перед ескалацією є домінуючим фактором у зовнішньополітичних підходах Берліну, що вдало експлуатує Кремль. На відміну від Польщі та країн Балтії, Німеччина не сприймає Росію як безпосередню загрозу власній безпеці, але вона стурбована ризиком ширшого протистояння між Росією та НАТО.
Минулого року німецький уряд розпочав ретельний перегляд відносин з Китаєм та Росією і незабаром має схвалити стратегію національної безпеки. Примітно, що це чи не перша спроба Німеччини сформулювати власні геостратегічні цілі.
Згідно бачення федерального уряду, Бундесвер має стати передовим інститутом безпеки регіону. Для цього потрібні довгострокові та великі інвестиції в оборону.
Таким чином, збільшення оборонних витрат має стати лише першим кроком у радикальній перебудові німецької армії, яка ще не готова для захисту більш уразливих країн на східному фланзі НАТО.
Просування членства у ЄС та «Плану Маршала» для України
За минулий рік позиція Німеччини щодо місця і ролі України в Європі суттєво змінилась. Квінтесенцією цього стало те, що в червні федеральний канцлер Німеччини разом с президентом Франції та прем’єром Італії активно підтримали надання Україні кандидатського статусу до ЄС.
Німеччина підтримуватиме Україну “стільки, скільки буде потрібно”, заявив канцлер країни Олаф Шольц в своєму виступі в Празі 29 серпня. В цій промові він рішуче закликав ЄС з часом прийняти до своїх лав Україну, Молдову та Грузію.
Канцлер ФРН виклав своє бачення майбутнього Європи: «Це дуже важливо, щоб ми разом відстоювали нашу ідею Європи. Ось чому ми підтримуємо Україну, оскільки вона зазнає атаки, підтримуємо економічно, фінансово та політично, гуманітарною допомогою, а також у військовому плані – Німеччина зазнала фундаментальних змін у цьому питанні протягом останніх місяців. Ми будемо надавати цю підтримку надійно і, головне, стільки, скільки буде потрібно».
Міністерка закордонних справ Німеччини та партнер Шольца по урядовій коаліції Анналена Бербок також переконана, що Укаїна стане членом ЄС. «Це не питання часу. Україна стане членом Євросоюзу. Крапка», – сказала вона в Празі, відповідаючи на запитання про початок обговорення вступу України до об’єднання.
Разом з Україною та партнерами в ЄС і G7 Берлін займає активну позицію щодо повоєнної відбудови України.
В жовтні на економічному форумі в Берліні канцлер Німеччини Олаф Шольц виступив також за членство України в ЄС.
Відбудова України є завданням поколінь, яке має початися зараз, заявили на конференції в Берліні Олаф Шольц від Німеччини та Урсула фон дер Ляєн від ЄС.
“Якщо ми відновлюємо Україну, то давайте робити це з метою України як члена ЄС”, – сказав Шольц. За словами канцлера, транспортну інфраструктуру та логістику в Україні потрібно розвивати таким чином, щоб країна була легко пов’язана з ЄС.
Однак він закликав український уряд продовжувати покращувати рамкові умови для інвестицій, зазначивши більше верховенства права, більше прозорості та ще більш рішучу боротьбу з корупцією.
На дипломатичному фронті Німеччина не поспішає підтримувати заклики до мирних переговорів між Україною та Росією. Крім того, Берлін докладає зусиль, щоб переконати Китай, Індію та інші держави дистанціюватися від Путіна.
З кінця лютого 2022 р. ЄС заблокував близько 19 мільярдів євро активів російських бізнесменів, які перебувають під санкціями. Німецький уряд висловив готовність до використання цих заморожених російських активів для допомоги Україні у відновленні, якщо будуть вирішені юридичні питання, а союзники підуть цим же шляхом.
Наприкінці 2022 р. країни та інституції ЄС зобов’язалися надати Україні майже 52 мільярди євро військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Зобов’язання, взяті США, складають трохи менше за 48 мільярдів євро. Основною причиною зміни лідера підтримки став пакет макрофінансової допомоги на 18 мільярдів євро, який Євросоюз узгодив на 2023 рік за підтримки Німеччини як головного донора фондів ЄС.
При цьому, згідно з оприлюдненими даними Кільського інституту світової економіки, Німеччина стала найбільшою країною-донором України у Європі. Вперше Німеччина обігнала Велику Британію із загальною сумою обіцяної підтримки Україні у 12,6 млрд євро.
Військова підтримка як зона постійної турбулентності
З кінця січня 2022 р. уряд Німеччини виділив Україні більше 2,3 мільярда євро військової допомоги, яка включає озброєння та обладнання, а також фінансову допомогу на військові цілі. За цим внеском Німеччина поступається лише США та Великій Британії.
За офіційними даними, уряд Німеччини минулоріч дозволив експортувати до України зброї на суму трохи менш як 2,25 мільярда євро, що становить близько чверті загального обсягу річного експорту німецької зброї. На другому місці – Нідерланди, далі йдуть США та Велика Британія.
Не дивлячись на ці вагомі цифри, саме динаміка і зміст військової допомоги Києву стала чи не найбільш контраверсійною темою зовнішньої політики Берліна.
Дійсно, в порівнянні з 2021 р., в минулому році і обсяг, і якість військової підтримки України з боку Німеччини суттєво розширились. Німеччина почала 2022 р. з надання Україні нелетального обладнання, такого як каски, а зараз постачає важке озброєння, включаючи ракетні установки, самохідні гаубиці, зенітні гармати, бронемашини та новітні системи ППО.
Наприкінці липня 2022 р. було оголошено про план Німеччини допомогти своїм східноєвропейським союзникам озброїти Україну шляхом «кругового обміну». Згідно зі схемою, такі країни, як Польща, Словаччина та Чехія, постачатимуть Києву добре відому ЗСУ зброю радянських часів, а Німеччина, в свою чергу, мала передати власне озброєння західного виробництва для поповнення запасів цих центральноєвропейських країн.
Проте, незважаючи на довгі місяці переговорів, таких передач німецької зброї не відбулося у обіцяних обсягах. Це підриває довіру між європейськими країнами і гальмує допомогу Україні.
Це не єдиний приклад того, коли Берлін не зміг виконати свої обіцянки відносно оборонної допомоги Україні. Для політиків по той бік Атлантики та в Європі цей «тренд» став чимось на кшталт постійної теми для тролінгу про Німеччину: обіцянки, за якими слідує непрогнозоване зволікання.
Серед явного прориву у військовій допомозі Україні з боку ФРН з 24 лютого варто зазначити постачання сучасного комплексу ППО Iris-T та надання Panzerhaubitze 2000. Ці зразки озброєнь першокласно показали себе на полі бою в Україні.
Оскільки уряд Німеччини створив фонд у 100 мільярдів євро для модернізації Бундесверу, то, як показує практика військової допомоги Україні із застосуванням Європейського фонду миру, частина нового озброєння, що виробляє німецька військова промисловість, цілком може опинитися в Україні.
Міністр закордонних справ ФРН Анналена Бербок і віцеканцлер Роберт Габек 5 січня заявили про перспективу нових військових постачань для України. Зокрема, за словами Габека, для уряду Німеччини завжди було два критерії ухвалення рішень із цього питання: єдність із партнерами та військова користь на полі бою.
Наслідуючи приклад Вашингтону, Німеччина прийняла важливе для нашої країни рішення про розширення номенклатури допомоги. Берлін пообіцяв відправити Україні ЗРК Patriot зі своїх запасів в першому кварталі цього рокуКрім того, оголошено про відправку БМП Marder, про які давно просила Україна.
Справжні суперечки серед німецьких політиків не перший місяць викликає питання, чи постачати Україні бойові танки Leopard. До останнього часу жодна західна країна, включно зі США, не поставила в Україну бойові танки західного виробництва, а Німеччина не наважилась зробити це самостійно.
Берлін послідовно ігнорував рекомендації експертів і Європарламенту очолити велику європейську ініціативу щодо надання Україні танків Leopard. Програма постачання основного бойового танку Україні могла стати основою для запуску європейського ленд-лізу за аналогією з американським.
«Берлін повинен оголосити про готовність надіслати танки Леопард… (бронетранспортери) Мардер, Фукс тощо, лише якщо Велика Британія та Франція також постачатимуть бойові танки, або еквівалент. Це гарантувало б, що Німеччина не діє наодинці, а також нас би не сприймали, як тих, хто ховається за спинами партнерів», – впевнений колишній німецький посол до США Вольфґанґ Ішінґер.
В свою чергу, канцлер ФРН неодноразово називав поставки бойових танків в Україну ескалаційною червоною лінією, але відмінність від іншої, вже поставленої західної наступальної зброї, залишається незрозумілою. Олаф Шольц вказував на той факт, що інші союзники по НАТО не надають важку бронетехніку. Цей аргумент зник після оголошення урядами Франції та Британії рішення щодо поставок Україні бойових танків власного виробництва.
Після кратного посилення тиску на Берлін щодо відправлення Києву бойових танків Leopard 2, 9 січня канцлер Німеччини знову повторив, що він як і раніше впевнений у необхідності координації поставок зброї в Україну з союзниками. Гарна нагода для такої координації та колективного рішення про початок постачання Leopard припадає на 20 січня, коли має відбутися засідання міжнародної контактної групи в форматі «Рамштайн».
Три партії, які входять до правлячої коаліції Німеччини, розділилися з цього питання. Партія зелених міністерки закордонних справ Анналени Бербок виступає за, як і ліберальна Вільна демократична партія міністра фінансів Крістіана Лінднера. Однак канцелярія уряду під керівництвом Соціал-демократичної партії та федеральне міністерство оборони, які мають повноваження приймати рішення з цього питання, схильні відкласти прийняття цього рішення. Останніми днями в німецьких ЗМІ навіть з’явилася інформація про плани подати у відставку міністерки оборони ФРН Крістін Ламбрехт, яка неодноразово піддавалася критиці за темпи переозброєння Бундесверу та політику військової допомоги Україні.
Втім, про гостре небажання Німеччини діяти «першим номером» говорять і самі німці. Громадська думка з питань постачання важкої бронетехніки до України розділилася.
Як свідчать дані опитування, проведеного в січні ц.р. на замовлення видання Bild, 49 відсотків громадян Німеччини вважають помилковою заплановану федеральним урядом поставку Україні броньованих машин піхоти Marder. 40 відсотків підтримують рішення передати бронемашини Києву, 11 відсотків не визначилися або не відповіли на запитання.
На запитання про те, чи повинна Німеччина також постачати Україні бойові танки, 50 відсотків респондентів відповіли “ні”, а лише 38 відсотків висловилися “за”.
Ще в грудні кількість прихильників такого рішення досягала 48 відсотків, тоді як проти виступили 41 відсоток респондентів . Пояснення таким коливанням громадської думки може бути одне – в чіткій комунікації з цього питання федерального уряду, вірніше – її відсутності.
Як зазначив у інтерв’ю виданню Welt федеральний канцлер восени, від 20-30% німецького суспільства проти антиросійських санкцій та постачання Україні зброї. Тому, він також зважає на думку цих громадян ФРН при ухваленні рішення: “Я сперечаюся з тими, хто сумнівається, і пояснюю причини наших рішень, щоб в цьому переконався і той, і інший. Дуже багато хто вважає, що виважений курс уряду є правильним. Так що думка дуже широка. Ми не повинні випускати це з поля зору, якщо хочемо триматися разом як суспільство” – зазначив Шольц.
Олаф Шольц досі вважає свою позицію щодо «управління ескалацією» в Україні відповідною політиці адміністрації Джо Байдена. Натомість Вашингтон, що надав Україні майже вдвічі більше фінансової, гуманітарної та військової допомоги, ніж усі країни та інституції ЄС разом узяті, дав зрозуміти, що очікує від Німеччини солідарного і своєчасного внеску у допомогу Україні.
***
Хоча Zeitenwende схвально сприйняли в Німеччині та серед партнерів Берліна, наступні дії уряду та повільні темпи змін викликали здебільшого скепсис.
З коливаннями щодо адекватного фінансування своїх збройних сил, традиційною політикою щодо Росії, яка тепер повністю дискредитована, і політикою щодо Китаю, яка все ще залишається невизначеною, Німеччина втратила значну частку довіри серед своїх стратегічних партнерів.
Прямо зараз Німеччина стикається з кризою відсутності оборонної політики ЄС, який, незважаючи на свій розмір та економічну потужність, не зміг визначити себе як незалежного міжнародного гравця, здатного захищати та просувати власні безпекові інтереси.
Необхідність заміщення російського газу на додаток до економічних наслідків пандемії створило серйозні виклики і для німецької економіки. Все це не є спадщиною «світлофорної коаліції» або наслідком Zeitenwende. Це складні умови, за яких буде розроблено та впроваджено нову східну політику.
Як би складно не було, але лише рішуча реалізація нової безпекової політики може відновити імідж Німеччини. Вагомою її складовою може і має стати політика підтримки Берліном східного флангу НАТО і України, як її головного форпосту.
Американська підтримка була важливою для того, щоб допомогти Україні протистояти агресії та звільнити близько половини території, яку Росія окупувала на початку свого повномасштабного вторгнення.
Але саме Німеччина, враховуючи її потенціал та географію, здатна взяти на себе роль лідера в консолідації європейських країн навколо забезпечення стійкості Києва та шляху до кінцевої перемоги, що не дозволить погрузити Європу в нову війну.
Якщо зараз Німеччина відмовиться від підтримки України, це буде програш як для німців, так і українців. Незважаючи на те, що Німеччина виграє від швидкого завершення війни, вона програє, якщо таке розв’язання відбудеться по сценарію Кремля.
Тому Німеччина заінтересована зробити все можливе, щоб підтримати Україну в її зусиллях повернути території на півдні та сході країни. Берлін разом з іншими європейськими союзниками повинен бути готовий надати Києву значно більше важкого озброєння, щоб допомогти створити необхідні умови для припинення вогню або мирних переговорів.
«Лакмусовим папірцем» на цьому шляху стане спільне рішення Німеччини та її європейських партнерів поставити Україні бойові танки.
Берліну також слід переконатися, що він зробив все для запуску власної оборонної промисловості та забезпечив її замовленням.
Крім військової підтримки, Україна у найближчі роки потребуватиме значної фінансової підтримки для задоволення своїх бюджетних потреб та повоєнного відновлення економіки та інфраструктури. Це не лише тягар, але й ринок для німецького бізнесу.
Щоб скористатися новими можливостями, Німеччини доведеться подолати відразу країни до проекції військової сили та глибокий опір змінам. Нездатність цього зробити може в довгостроковій перспективі не тільки підірвати місце Німеччини в Європі, але й послабити ЄС та НАТО у час безпрецедентних глобальних випробувань.
17.01.2023