Європейська оборонна співпраця на сьогоднішній день складається з безлічі багатосторонніх і двосторонніх домовленостей, а також форматів співпраці, орієнтованих на конкретні проекти. Постає питання, чи є ця складна архітектура перешкодою на шляху до більш інтегрованої європейської оборони.

Однак найпоширенішою формою європейського оборонного партнерства є двосторонні угоди. Деякі з цих домовленостей є досить обмеженими щодо цілей, в той час як інші є надзвичайно амбітними.

В якості прикладу в Європі можемо згадати про Північне оборонне співробітництво (NORDEFCO), започатковане у 2009 р., Британо-французькі договори в Ланкастер-хаусі 2010 р., Постійне структуроване співробітництво з питань безпеки та оборони (PESCO) 2017 р.

Кожне оборонне партнерство ґрунтується на різній комбінації рушійних чинників. Деякі з них ґрунтуються на географічній близькості або схожій стратегічній культурі, інші – на спільних технологічних або промислових інтересах. В той час як деякі партнерства є дуже традиційними загальними угодами, укладеними за принципом «згори донизу», багато європейських зусиль з оборонного співробітництва сьогодні розвиваються за принципом «знизу догори» і визначаються попитом на них.

Перед Європейським союзом, як глобальним гравцем, виникає питання як стимулювати цей загальноєвропейський попит, уніфікувати, запустити переозброєння та забезпечити координацію зусиль?

За винятком кількох ключових ініціатив ЄС, таких як ухвалення у 2022 році Стратегічного компасу безпеки і оборони або ухвалення у 2023 р. Акту про зміцнення європейської оборонної промисловості через спільні закупівлі (EDIRPA), до сьогоднішнього дня не було досягнуто значного прогресу в плані розвитку європейської стратегічної автономії, що зберігає надмірну залежність від НАТО.

19 березня 2025 р. Європейська комісія оприлюднила Білу книгу «Європейська оборона – готовність до 2030 року» та План «Переозброєння Європи»[1] – оборонний пакет, який надає фінансові важелі країнам-членам для зростання оборонних спроможностей. Запропоновані заходи спрямовані на вирішення нагальної довгострокової потреби у зміцненні безпеки і оборони Європи. План передбачає виділення фінансування у понад 800 мільярдів євро та дозволяє країнам-членам використовувати положення Пакту про стабільність і зростання, що передбачає виділення до 1,5% ВВП щорічно на оборонні витрати.

Крім того, План ініціює виділення 150 мільярдів євро кредитів ЄС на оборонні проекти через програму «Дії безпеки для Європи» (Security Action for Europe – SAFE) – новий спеціальний інструмент Європейської політики безпеки і оборони.

SAFE дозволить державам-членам негайно і масово збільшити свої оборонні інвестиції за рахунок спільних закупівель у європейської оборонної промисловості, зосередившись на пріоритетних можливостях оборонних інвестицій відповідно до потреб країн-членів ЄС. SAFE також дозволить країнам, що вступають до ЄС, країнам-кандидатам, потенційним кандидатам і країнам, які підписали Угоди про партнерство з ЄС у сфері безпеки і оборони, долучитися до спільних закупівель і зробити свій внесок у сукупний попит. Україна зможе долучитися до спільних закупівель ЄС, а також матиме можливість продавати продукцію власної оборонної промисловості.

Рада ЄС визначила наступний перший перелік пріоритетних сфер для дій на рівні ЄС у сфері сил і засобів з урахуванням уроків війни в Україні, відповідно до роботи, вже виконаної в рамках Європейського оборонного агентства та у повній узгодженості з НАТО: протиповітряна і протиракетна оборона; артилерійські системи, в тому числі можливості глибокого високоточного удару; ракети і боєприпаси; безпілотники і системи протидії безпілотникам; стратегічні засоби, в тому числі щодо космосу і захисту критичної інфраструктури; військова мобільність; кібернетика; штучний інтелект і радіоелектронна боротьба[2]

Окремо Радою акцентується на захисті усіх сухопутних, повітряних і морських кордонів ЄС, зокрема сухопутного кордону з Росією та Білоруссю.

Чи є цей пакет самодостатнім інструментом прямої дії?

Слід зазначити, що 2024 р. спочатку виникла європейська оборонно-промислова стратегія (EDIS) з необхідності мати більш структурований підхід до підтримки оборонної промисловості.

Натомість, Біла книга «Європейська оборона – готовність до 2030 року» має набагато ширшу сферу застосування, зосереджуючись на майбутньому європейської оборони. Спираючись на EDIS, а також на Стратегічний компас і Аналіз прогалин в оборонних інвестиціях[3], вона покликана сформувати новий підхід до оборони і допомогти країнам-членам підготуватися до найбільш імовірних військових загроз.

Аналізуючи зміст стратегічних ініціатив, варто виділити низку інституційних заходів, які необхідно здійснити ЄС для успішного втілення власної оборонної стратегії на поточному п’ятирічному циклі:

– створення довгострокової стратегії для Європейського оборонного союзу, що передбачатиме реформу установчих договорів ЄС, починаючи з положення про взаємну оборону, закріпленого в статті 42.7 Договору про Європейський Союз;

– перехід від принципу одностайності до голосування кваліфікованою більшістю в Раді ЄС, що дасть змогу швидше і ефективніше реагувати на нові виклики;

– перегляд боргової стелі в рамках Пакту про стабільність і зростання з метою сприяння значним оборонним витратам на національному рівні в усіх державах-членах ЄС;

– посилення підтримки європейської галузі безпеки та оборони шляхом перегляду переліку виключених видів діяльності та збільшення обсягів доступного фінансування (в тому числі за участі Європейського інвестиційного банку);

– гармонізація вимог і спільних оборонних закупівель з метою зниження загальних витрат, забезпечення стандартизації та оперативної сумісності і надання європейській промисловості більшої передбачуваності для планування виробництва;

– сприяння обміну конфіденційною та чутливою інформацією в умовах, що забезпечують як простоту, так і безпеку роботи з нею в межах країн-членів;

– впорядкування оборонно-промислових програм ЄС з метою скорочення термінів виконання, спрощення управління проектами, що фінансуються ЄС, і спрощення режиму спільного фінансування з боку держав-членів.

Висновки

Сьогодні європейська оборона будується на співпраці між НАТО і ЄС, між ЄС і його найближчими партнерами з акцентом на особливу роль в європейський безпеці Сполучених Штатів Америки.

Держави ЄС намагаються компенсувати дефіцит власного оборонного потенціалу через посилення співпраці, уніфікацію систем та усунення дублювання зусиль.

В цьому ключі, надання Україні довгострокової оборонної допомоги з боку ЄС може стати стимулом для ще глибшої та ефективнішої співпраці країн-членів. Подальше індивідуалізоване оборонне партнерство ЄС з Україною має включати не лише військову допомогу і навчання у ще більших масштабах, але й довгострокові положення щодо відновлення оборонної промислової бази і розвитку майбутніх технологій і можливостей, необхідних Україні і ЄС для протистояння спільним безпековим викликам найближчі роки.

В той же час, враховуючи тенденції розвитку Північноатлантичного Альянсу та відносини ЄС та США на сучасному етапі, можна прогнозувати, що європейські зусилля змушені будуть вийти за окреслені рамки і прокласти шлях до Європейського оборонного союзу.

[1] https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/HTML/?uri=CELEX:52022JC0024

[2] https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2025/03/06/european-council-conclusions-on-european-defence/

[3] https://defence-industry-space.ec.europa.eu/document/download/30b50d2c-49aa-4250-9ca6-27a0347cf009_en?filename=White%20Paper.pdf

Джерело: https://www.ispc.org.ua/wp-content/uploads/2025/04/Conference-proceedings-04-2025.pdf