В той час як післявоєнне членство України в НАТО продовжує обговорюватись, її керівництво дає сигнал, що країна потребує середньострокових гарантій безпеки від своїх союзників до моменту набуття членства в системі колективної безпеки.
1 липня офіційно розпочала роботу група Єрмака-Расмуссена з питань гарантій міжнародної безпеки України, яка має підготувати концепцію ефективних, але реалістичних гарантій. Результатом її роботи став підсумковий документ «Київський безпековий договір», опублікований 13 вересня.
За задумом української влади, документ, що отримав назву Київський безпековий договір (англійською – Kyiv Security Compact) стане основою для майбутніх договорів між Україною та країнами-гарантами нашої безпеки. В певному сенсі, оприлюднені рекомендації це сигнал про межі допустимих компромісів з української сторони.
«Дворівневі і багатосторонні»
Саме слово “Compact” в назві оприлюдненого 13 вересня документу є англомовним терміном з міжнародного права, що означає великі багатосторонні рамкові домовленості. Такі домовленості, на практиці, не є юридично зобов’язуючими та не потребують процедури ратифікації.
За логікою авторів рекомендацій, конкретні безпекові гарантії мають отримати втілення у Київському безпековому договорі. Основна мета якого – запобігти повторному вторгненню Росії.
Поки що група Єрмака-Расмуссена надала основні рекомендації до документу, що буде узгоджено у майбутньому.
Ці ключові положення передбачають:
– надання Україні ресурсів на утримання потужних збройних сил, здатних протистояти регулярній армії Росії;
– багаторічні стабільні інвестиції в оборонно-промисловий комплекс України, передачу зброї та розвідувальну підтримку з боку союзників, тренувальні місії та спільні навчання ЗСУ під егідою ЄС та НАТО;
– гарантії безпеки мають бути юридично обов’язковими для виконання і мають визначати низку конкретних зобов’язань, взятих групою гарантів перед Україною.
Власне, ці гарантії формалізують продовження підтримки під час війни, яку Україна вже отримує зараз.
В комплексі гарантій Київського безпекового договору перелічено як превентивні заходи (підтримка оборонного потенціалу), так і заходи, які мають бути вжиті у разі нового зазіхання на суверенітет та територіальну цілісність України (санкції).
Відповідно до рекомендацій, у разі нового порушення суверенітету України країни-гаранти мають зібратися для консультацій протягом 24 годин, а вжити конкретних заходів – протягом 72 годин.
Київський безпековий договір, за словами його розробників, буде рамковою угодою, на базі якої Україна підписуватиме окремі документи з кожною країною-гарантом.
В межах основного документа можуть бути укладені секторальні угоди – залежно від того, яку допомогу Україні буде готова надати Україні кожна з країн-підписантів. Наприклад, це можуть бути угоди про забезпечення сучасними системами ППО, іншими типами озброєнь, регіональні угоди про безпеку у Чорному морі.
Тобто базова угода буде політичною декларацією (компакт), але вона має бути підкріплена другим, більш імперативним до виконання рівнем – двосторонніми угодами. Фактично, це конструкція міжнародного «договору-приєднання».
Подібна пропозиція містить як очевидні переваги, так і певні вади.
Зокрема, зміна політичного керівництва в певній державі може призвести до відмови у підтримці України на рівні «компакту», якщо він не буде повноцінним міжнародним договором.
Не є зрозумілим, також, як запускатиметься механізм термінових консультацій у разі загрози суверенітету України. Щоб конструкція не повторила сумний досвід Будапештського меморандуму, рішення в рамках клубу гарантів доведеться приймати без прив’язки до резолюцій Ради безпеки ООН.
На сьогодні залишається під питанням, яка країна яку гарантію запропонує Україні та з якими застереженнями.
А гаранти хто?
Згідно з доповіддю групи Єрмака-Расмуссена, базова угода включатиме основну групу гарантів, які беруть чіткі зобов’язання підтримувати збройні сили України, а друга більш широка група союзників надасть невійськові гарантії, засновані на механізмах санкцій.
В оприлюднених рекомендаціях ця основна група гарантів визначається як США, Велика Британія, Канада, Польща, Італія, Німеччина, Франція, Австралія та Туреччина, а також інші країни НАТО. Єдиним винятком серед цих держав є Австралія, яка не є членом НАТО.
Японія та Південна Корея потенційно можуть надати ефективні «невійськові гарантії», Серед регіональних угод, які можуть утримати Росію від нового нападу на Україну, можуть бути угоди з чорноморськими державами (Туреччина, Румунія, Болгарія) та прикордонними країнами на західному кордоні (Польща, Словаччина, Румунія).
У випадку успішної реалізації, Київський безпековий договір формалізує співпрацю у форматі «Рамштайн», в межах якого понад 50 країн регулярно узгоджують пакети оборонної підтримки Україні, але з кожною з них ми вибудовуємо двосторонню співпрацю.
Слід зазначити, шо, у порівнянні з березневими переговорами, з переліку гарантів наразі виключено КНР та РФ. Внаслідок «страусиної» позиції щодо війни в Україні, не згадується також і про Ізраїль.
У формуванні клубу гарантів безпеки України не варто гнатися за кількістю держав і перебувати в ілюзіях.
Окремої уваги варта політика Туреччини, яка намагається скористатися статусом посередника між Україною та Росією, отримуючи економічні і політичні дивіденди. Цьогоріч Анкара продемонструвала готовність порушити єдність заходу в питанні розширення НАТО з метою виторгувати від цього ситуативні преференції. З іншого боку – саме позиція Туреччини є ключовою в забезпеченні безпеки судноплавства в акваторії Чорного моря.
Потрібно також зробити необхідні висновки відносно позицій офіційного Парижу та Берліну, що намагаються шукати порозуміння з Москвою, як і про промислове лобі цих двох країн, що найбільше в ЄС постачали до Росії комплектуючи для озброєння і матимуть закладений «конфлікт інтересів» між ринком РФ і солідарністю з Україною.
Ключовий елемент – підтримка ЗСУ
“Просто зараз українці демонструють на передовій, що, маючи необхідні ресурси, вони можуть перемогти Росію на полі бою”, – сказав Андерс Фог Расмуссен у заяві, що супроводжувала доповідь 13 вересня.
Деякі аналітики слушно зазначають, що – незалежно від того, чи вступить Україна до НАТО – вона після війни має стати «фортецею». Власне, те що саме боєздатні ЗСУ є головним елементом безпеки нашої держави ми і так чудово розуміємо.
У доповіді групи Єрмака-Расмуссена йдеться, що Україні потрібні ресурси «для утримання значної оборонної сили, здатної протистояти збройним силам і воєнізованим формуванням Російської Федерації».
На відміну від стамбульських пропозицій, зараз Україна хоче бачити інтенсивну військову підготовку власних збройних сил та спільні навчання під прапорами ЄС та НАТО.
Окремий акцент робиться на гарантіях сталих поставок систем ППО в Україну – як показала практика, Україна сама мусить «закривати власне небо».
В рекомендаціях до Київського безпекового договору нічого не сказано про те, про яку конкретну кількість танків, літаків, артилерійських знарядь чи снарядів йдеться, а також не зазначено оптимальна чисельність української армії, обсяг необхідних інвестицій у переозброєння, прикордонну інфраструктуру та шляхи фінансування цих витрат.
Потенційним «яблуком розбрату» в документі може стати питання ядерної зброї. В 1994 р. Україна підписала Будапештський меморандум, відмовляючись від ядерної зброї в обмін на запевнення інших підписантів, зокрема Росії, поважати її кордони.
Наразі в другому параграфі преамбули до Київського безпекового договору йдеться: «Будапештський меморандум про гарантії безпеки виявився нікчемним».
У випадку наявності цього положення в базовій угоді, суто теоретично, це можна тлумачити як мовчазну згоду країн-підписантів щодо того, що Україна має намір денонсувати свій підпис під Будапештським меморандумом, а отже залишає за собою право (відновити) ядерний статус.
Втім, переконаний, питання забезпечення режиму непоширення ядерної зброї стане наріжним при фінальному узгодженні документу між підписантами.
«Білі» плями
Наскільки це зрозуміло з рекомендацій, Київський безпековий договір не матиме форми міжнародного договору, відповідно його не ратифікуватимуть парламенти держав-підписантів.
Сам цей факт, враховуючи бажання авторів документу врахувати помилки Будапештського меморандуму, викликає занепокоєння.
Безумовно, двосторонні договори, які вже будуть юридично зобов’язальними, – на моменті також не доконаний факт. При їх узгодженні ми зіткнемося з проблемою практичного наповнення такого документа навіть із найближчими союзниками.
Натомість, відсутність однакових юридичних умов може бути й перевагою. Адже накласти однакові зобов’язання перед Україною на цілу низку держав-гарантів буде складно, ніж визначити індивідуальний підхід.
Зауваження викликає також «ситуаційний» характер документу, прив’язаний до гарантій безпеки України саме від агресії РФ.
При тому, що очевидною загрозою безпеці Україні на сьогодні і в осяжному майбутньому є Росія, рішення обмежити дію «компакту» про гарантії під Москву є для нас неприйнятним. З одного боку, кризові явища в самій РФ можуть призвести до появи інших територіально-політичних утворень на її території. З іншого боку, як показує практика гібридної війни, сама Росія може використати для цілей нападу на Україну як мінімум Білорусь, якщо не враховувати кремлівських проксі в тому ж Придністров’ї.
У переліку “білих плям” також стоїть питання санкцій. Концепція гарантій безпеки для України передбачає зобов’язання накласти на Росію санкції – не менші за обсягом, ніж впроваджені станом на 1 вересня ц.р. Проте, на відміну від самостійних держав-підписантів, в ЄС, де рішення ухвалюється консенсусом, питання запровадження обмежувальних заходів щодо РФ може бути заблоковане, наприклад, у тому ж Будапешті або Нікосії.
Загалом, коли фінального тексту Київського безпекового договору ще не існує, складно передбачити, яким є ставлення до тих чи інших положень з боку потенційних країн-гарантів.
Союзникам «дешевше» взяти нас до НАТО
Хоча оприлюднені рекомендації не є узгодженим проєктом міжнародного договору, вони мають дипломатичне значення. Україна наголошує, що нет підлягає обговоренню курс на членство в НАТО, позаблоковість або обмеження чисельності та якості збройних сил.
Якщо навесні українське керівництво піддало НАТО китиці та допускала відмові від ідеї членства, то рекомендації групи Єрмака-Расмуссена чітко фіксують: «Членство як в НАТО, так і в ЄС зміцнить безпеку України в довгостроковій перспективі».
Запропоновані гарантії безпеки жодною мірою не суперечать євроатлантичному нашому курсу, а, навіть, прискорюють цей шлях. Механізм «компакту» надає максимальне з можливого, враховуючи присутнє досі небажання окремих представників “Старої Європи” сприяти якнайшвидшій інтеграції України до Альянсу.
Після війни (завершення її активної фази), Україна має пройти своєрідний проміжний етап на шляху до НАТО з високими шансами на сталий розвиток. В оприлюдненому документі міститься застереження, суть якого зводиться до того, що ці безпекові гарантії потрібні на період до вступу України в НАТО.
Тут можна звернутись до аналогії з гарантіями безпеки, наданими Великою Британією Швеції та Фінляндії навесні цього року, коли вони оголосили про рішення стати членами НАТО.
Втім, в проєкті «компакту» немає і не буде жодного слова про союзницькі відносини, надання допомоги військами, особовим складом чи, принаймні, військовими радниками. Не буде нічого і близько схожого на статтю 5 Вашингтонського договору про колективну оборону.
З іншого боку, якщо втілити в життя всі опції рекомендацій Єрмака-Расмуссена, це, безперечно, коштуватиме західним платникам податків десятків мільярдів доларів. Адже центральним елементом Київського безпекового договору є довгострокові багатосторонні зусилля, спрямовані на перетворення ЗСУ в одну з найбільш боєздатних у світі армій.
Тож, рано чи пізно, лідери країн НАТО зададуться питанням: чи не «дешевше» для геополітичної стабільності в Європі і власної кишені вирішити українське питання і прийняти нас до Альянсу?
Таким чином, на додачу до статусу кандидата на членство в ЄС ми можемо отримати фіксацію нашої орієнтації: Україна є частиною європейського та євроатлантичного простору, Росія не має права вето на зовнішню політику України.
Водночас, слід пам’ятати: запропонований проєкт гарантій напряму не вплине на поточну війну з РФ, адже новий клуб гарантів має убезпечити Україну лише від нової агресії.
Пропозиція створити багаторівневу систему гарантій для України, яка почала б діяти на «наступний день» після завершення війни на цьому етапі є найбільш реальною і потребує подальшого узгодження з нашими союзниками.
22.09.2022