До саміту у Вашингтоні, що символічно відбувається в столиці США через 75 років з моменту заснування Північноатлантичного альянсу, календарно лишився місяць, тож можу коротко узагальнити, так би мовити, очікування.
З перспективного можна акцентувати на такому:
– На доповнення до створеної у Вільнюсі Ради Україна-НАТО Альянс планує створити посаду старшого цивільного представника НАТО в Україні. Аналогічна посада існувала в організації по Афганістану та, раніше, в кількох балканських країнах;
– Альянс інституційно перебирає на себе формат «Рамштайн» з огляду на політичну мінливість в стані основних держав-донорів оборонної допомоги Україні (насамперед, в США). Союзники ще узгоджують вартість такого пакету допомоги, що надаватиметься Києву щорічно виходячи з його потреб, але є принципове бажання низки країн залишити допомогу саме у двосторонньому форматі;
– США обговорює з союзниками ініціативу створення в Україні «місії НАТО з трансформації», що має наблизити нашу країну до стану сумісності та структурувати оборонні реформи через координацію Альянсом надання щорічної оборонної та дорадчої (тренування/навчання військових) допомоги Україні;
– Запуск JATEC (NATO-Ukraine Joint Analysis, Training and Education Centre) в Україні, наповнення його роботи реальним змістом та командою, створення передумов для повернення тренувальних місій союзників саме в Україні.
Тепер щодо питань, по яким точно не очікується прогресу для нас у Вашингтоні:
політичне запрошення України до членства в НАТО (позиції двох титанів Альянсу тут незмінні, як у Вашингтоні, так і в Берліні);
формат тимчасових безпекових гарантій на «транзитний етап», що передуватиме такому запрошенню України (бо каскад договорів про співпрацю в галузі безпеки це лише про постачання нам зброї та кооперацію);
як змусити реально запрацювати КПД НАТО для України (уніфікований трастовий фонд, націлений на зміцнення нашої обороноздатності, закумулював за рік значно менш за анонсовані 500 млн євро на довгострокові проекти).
Враховуючи “багаж”, з яким Київ та Альянс підходять до саміту, домінує скептичне ставлення до нових ініціатив: ніщо не заважає умовному Будапешту накласти вето на програму постачання зброї та військової техніки Україні, не говорячи вже про питання членства.
Тож, як би того ми не хотіли, Україна на сьогодні є заручником трьох факторів: анахронізм у вигляді правила консенсусу в прийнятті рішень Альянсу, електоральний цикл в США/Британії, неготовність більшості членів НАТО до гри на підвищення ставок з Москвою.