Сьогоднішня безпекова ситуація навколо України потребує принципово нових форм реагування.

Серед усіх міжнародних організацій і партнерів України лише одна є організацією колективної безпеки, що спроможна надати дієву допомогу з підвищення спроможності України до захисту від агресії – це НАТО.

Отже, враховуючи обмежений часовий гандикап на міжнародні переговори щодо висунутого Росією “нового формату європейської безпеки”, нашій державі слід зосередитись на лобіюванні персональної ініціативи щодо оборонної допомоги саме з Альянсом.

Проте як зробити цю допомогу максимально ефективною? Та як прибрати правила та норми, що заважають їй?

Західні сценарії допомоги Україні

Пропозиції щодо стратегії розв’язання “української кризи” серед лідерів держав та фахівців у сфері безпеки з країн НАТО можна умовно розділити на чотири групи:

1. Дипломатія стримування та пошуку компромісу з Росією без надання Україні суттєвої допомоги у зміцненні оборонного потенціалу, особливо в компонентах летального озброєння (політичне керівництво ФРН);

2. Адаптація діючих інструментів співпраці Альянсу для оперативної допомоги Україні, що передбачає підсилення економічних санкцій проти Росії, тимчасове розміщення додаткових навчально-тренувальних місій (Джон Болтон, політичне керівництво Канади), надання певної кількості летального озброєння на рівні двосторонніх домовленостей між країнами-членами НАТО і Україною (конгресмени Тед Круз та Мітч МакКоннелл, політичне керівництво Великої Британії);

3. Створення принципово нової ініціативи стримування для України як індивідуальної програми підтримки або як продовження програми розширених можливостей Альянсу (Александр Вершбоу);

4. Активне залучення військових сил Альянсу для забезпечення стратегічного паритету з Росією, прискорене надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО та інтенсифікація процедури підготовки України до вступу в Альянс (політичне керівництво країн Балтії та Польщі, Андерс Фог Расмуссен).

Як розуміємо, перший варіант дій фактично призводить НАТО до аналога “Мюнхенської змови” або “Нової Ялти”, чого, власне, і прагне Росія своїми дестабілізаційними діями в регіоні.

Це дефолт Альянсу як системи колективної оборони цивілізованого демократичного світу.

Четвертий варіант, коли “нас замість нас” захистять та фактично поширять на Україну дію безпекових гарантій згідно зі статтею 5 Договору про колективну оборону НАТО, також не є реальним.

Перспектива набуття членства України в НАТО стала для Росії формальним приводом загострити безпекову кризу в Європі минулого року, тому ймовірність швидкого прийняття України до лав Альянсу обговорювати не варто.

Отже, треба зосередитися на аналізі переваг другої та третьої пропозицій.

Складнощі допомоги

За змістом пропозиція про тимчасове розміщення додаткового навчально-тренувального контингенту Альянсу в Україні в поєднанні з синхронізованими домовленостями з надання необхідного обсягу летального озброєння на рівні двосторонньої співпраці з країнами НАТО може створити ефект стримування агресії Росії.

Перелік необхідного Україні озброєння вже неодноразово подавався як окремим країнам, так і на рівні Північноатлантичного альянсу.

Певний час існувало сподівання на те, що озброєння надаватиме Альянс, хоча у НАТО взагалі немає ніякого власного озброєння. Альянс може дати політичну згоду на те, щоб його країни-члени розглянули можливість надання такої зброї, та сформувати відповідну програму надання допомоги певній країні.

На сьогоднішній день в першу чергу йдеться про протитанкові та протиповітряні системи захисту, відновлення потенціалу військово-морського флоту.

Втім, якщо йдеться не про стаціонарні ЗРК, а про переносні (наприклад, Stinger), то тут потрібно пам’ятати, що питання подібних поставок теж мають обмеження. Існують спеціальні міжнародні програми щодо запобігання передачі протиракетних зенітних комплексів, щоб вони не потрапили в руки бойовиків і не виникла загроза цивільним літакам.

З практики двостороннього співробітництва, питання надання озброєння розглядається кожною конкретною країною, до якої звертається Україна.

Та оцінює можливості поставок таких озброєнь: або за рахунок надлишкових резервів своїх збройних сил, або за рахунок надлишків, що утворилися на підприємствах, або за додатковим контрактами. Тут чимало політичних, безпекових та комерційних складових.

Як показують реалії, надати так зване летальне озброєння іншій країні не так просто навіть за наявності відповідного рішення держави-власника. “Наразі ми розглядаємо можливість надати Україні ракети “Джавелін” для протитанкових ракетних систем, а також гаубиці калібру 122 мм та боєприпаси до них”, – повідомив 30 грудня Пеетер Куймет, начальник відділу міжнародного співробітництва Міністерства оборони Естонії.

Посадовець пояснив, що перед тим як передати ракети “Джавелін”, потрібно отримати дозвіл від їхнього виробника – Сполучених Штатів.

“У разі гаубиць, які ми придбали у Фінляндії, а та, у свою чергу, закупила їх у Німеччини, ми маємо попросити Німеччину та Фінляндію дати згоду на передачу зброї, і цей процес з цими країнами ми вже розпочали”, – сказав Куймет.

Чи легко буде досягти належної синхронізації дій та інструментів з добрим десятком країн-членів Альянсу без інституційної координації навіть за активного сприяння англосаксонських країн НАТО (США, Канада, Велика Британія)? Як вирішити питання логістики постачання, обслуговування та опанування українськими військовослужбовцями новим високовартісним озброєнням без залучення інших європейських членів НАТО?

Таким чином, терміни надання конкретної допомоги Україні також багато в чому залежать від того, як оперативно відбуватимуться переговори між союзниками по НАТО. Очевидно, що без політичного узгодження цілісного пакета допомоги Україні на рівні Альянсу цей процес розтягнеться на роки.

Яскравим маркером у цьому питанні може стати минулорічний кейс із блокуванням закупівлі Україною 90 снайперських гвинтівок Barrett M82 та 20 антидронових систем EDM4S через процедури Агентства НАТО з матеріально-технічного забезпечення і закупівель (NSPA).

У травні минулого року, як повідомило видання Bild, представники Німеччини, а також Нідерландів у раді NSPA виступили проти надання цих американських озброєнь Україні та заблокували подальший процес постачання вже оплаченого замовлення.

Отже, будь-яке рішення щодо надання Україні летального озброєння через NSPA є предметом консенсусу між державами-членами НАТО та вирішується у кожному випадку окремо.

Це робить процедуру громіздкою і залежною від славнозвісного консенсусу країн НАТО (що, враховуючи фактор позицій ФРН, Нідерландів або Угорщини, завжди нестиме елемент невизначеності).

Українська ініціатива стримування

Кризові умови змушують Альянс робити певні висновки для забезпечення власної дієздатності.

Так, у грудні 2021 року на саміті міністрів закордонних справ країн НАТО в Ризі генсек Альянсу Єнс Столтенберг повідомив, що Альянс стане платформою для координації економічних санкцій проти Росії з боку країн-членів.

Крім того, в Альянсі узгодили шлях, за яким санкції не потребуватимуть консенсусу.

Цей креатив став вимушеним кроком для Альянсу, бо одна з держав-членів, Туреччина, заявила, що не буде долучатися до спільної санкційної політики НАТО щодо Росії.

За звичайними натівськими процедурами це означало би, що санкції взагалі не схвалено.

Щоби обійти це обмеження, санкційну політику ухвалюватимуть не у вигляді формального рішення Альянсу, а як спільну позицію держав-членів. Подібне рішення, оголошене Столтенбергом, підтвердили і союзники по НАТО.

Тепер пропоную розглянути суть пропозицій Александра Вершбоу, американського дипломата і урядовця, колишнього заступника генерального секретаря НАТО (2012-2016 рр.). У своїй статті, що опублікована в листопаді 2021 року в The National Interest під назвою “Як НАТО може допомогти Україні стримати агресію Росії”, американський дипломат виклав своє бачення підтримки України.

“Враховуючи ставки, в рамках нової Стратегічної концепції НАТО, яка має бути схвалена наступного року, Альянсу необхідно прийняти більш стратегічний підхід до забезпечення безпеки України, – зазначає Вершбоу. – Це може мати форму Української ініціативи стримування (Ukrainian Deterrence Initiative; UDI), яка буде продовженням програми розширених можливостей Альянсу (Enhanced Opportunity Partnership; EOP).

Відповідно до цього підходу дипломат пропонує членам НАТО поставити за стратегічну мету зробити все можливе, за винятком розширення гарантій за статтею 5, щоб допомогти Україні захистити себе та протистояти дестабілізації з боку Росії. Максимізуючи спроможність України заподіяти значні втрати Росії за майбутню агресію, на думку автора, НАТО не лише посилить український потенціал стримування, але й посилить важелі Києва для досягнення політичного врегулювання на теперішніх переговорах у Мінську.

Не станемо зараз зупинятися на надто оптимістичному погляді пана Вершбоу на перспективи Мінського та Нормандського форматів. Бо головне наразі – пошук ефективного інструменту надання Україні необхідної допомоги для формування критичного потенціалу стримування агресії Росії в дуже обмежених часових рамках.

Згідно з баченням ексчиновника Альянсу, подібна ініціатива має охоплювати не лише постачання військового обладнання та навчання, а й заходи щодо підвищення стійкості України проти кібератак, дезінформації, економічної війни та політичної підривної діяльності, визнаючи, що Україна є мішенню номер один для Росії та лабораторією відпрацювання мистецтва гібридної війни.

Вершбоу слушно вважає, що замість того, щоб дотримуватися стандартної формули, згідно з якою партнерські відносини з НАТО керуються попитом і фінансуються переважно за рахунок добровільних національних внесків, Українська ініціатива стримування НАТО буде активно допомагати Україні, роблячи це офіційним обов’язком НАТО за підтримки фонду спільного фінансування, щоб допомогти готувати українські збройні сили та сприяти придбанню ними сучасної оборонної зброї.

Слід погодитися з ексзаступником генсека НАТО, що перетворення підтримки оборонних спроможностей України на обов’язок усього Альянсу, закріплене в новій Стратегічній концепції НАТО-2030, призведе до збільшення ресурсів і розширення участі союзників.

Відповідно до Української ініціативи стримування, планувальні підрозділи Альянсу координуватимуть з Києвом потреби сектора оборони, щоб забезпечити максимальну сумісність та стримуючий ефект.

Новий “ленд-ліз”

Повертаючись до ризику блокування закупівель озброєння окремими членами Альянсу, варто зазначити, що для полегшення закупівлі союзники України могли б запропонувати прийняття політичного рішення про відмову від блокування закупівель конкретного та заздалегідь узгодженого переліку летального озброєння в межах процедур NSPA та просувати спільні технологічні проєкти з українською оборонною промисловістю.

У межах цих зусиль члени НАТО могли б допомогти Україні фінансувати будівництво сумісної з НАТО військової інфраструктури, такої як аеродроми, залізничні станції, портові споруди і захищений зв’язок.

Окремо хочу зазначити необхідність передбачити в межах Української ініціативи стримування фінансово-гарантійні механізми підтримки закупівлі Україною високовартісного озброєння (по суті, Альянс має створити аналог ленд-лізу США часів Другої світової війни з глибоким відтермінуванням оплати необхідного озброєння та обладнання).

Не слід тішити себе ілюзією: вартість постачання сучасного озброєння та передачі частини технологій з його виробництва неспівставна з бюджетними можливостями України.

Для розуміння наведу лише один приклад: 2018 року Польща замовила поставку чотирьох батарей зенітно-ракетного комплексу Patriot PAC-3+, вартість яких сягає 4,75 млрд доларів. Для порівняння: весь бюджет розвитку сектора безпеки та оборони України в нинішньому році ледь перевищує 1 млрд доларів.

У визначенні переліку необхідних дій та їхніх комбінації ініціатива лежить насамперед на українській стороні.

Ми маємо пропонувати і погоджувати з партнерами в НАТО необхідні нам інструменти, шукати зручні формати і не сподіватися лише на економіко-дипломатичний компонент стримування Росії.

Широкомасштабна і адекватна існуючим викликам програма підтримки для України від усього НАТО продемонструвала б Росії, що Альянс рішуче налаштований і єдиний у захисті суверенітету та незалежності нашої країни, навіть якщо саме членство не є питанням найближчих років.

Інвестуючи сьогодні в безпеку України та її потенціал стримування, НАТО, зрештою, інвестує в безпеку і недоторканність своїх кордонів.

Джерело: https://www.eurointegration.com.ua/experts/2022/01/4/7132220/

4.01.2022